Неофит-президент - забавно. Если он не президент твоей страны

Певне, ми ще пару тижнів будемо обговорювати спілкування Володимира Зеленського з журналістами. Спробую описати свої враження.

1. Це спілкування з журналістами дуже добре, просто ідеально зайде електорату президента. 

Можна скільки завгодно розповідати про "три годин прес-конференції", про доцільність такого марафону і так далі, але то все, в першу чергу, для людей, які голосували на президентських і парламентських виборах за Зеленського і Слугу народу. І тут стовідсоткове, як на мене, попадання. 

2. Зеленський удавав/намагався/був щирим. 

Тому постійно апелював до публіки, підкреслюючи свою щирість і чесність: "ну я ж чесний з вами", "я чесно вам про це кажу", "я кажу так, як було насправді" і в такому ж ключі далі. Весь час повертався до теми "звичайних людей": "люди так хочуть", "я це роблю для людей", "я хочу, щоб люди були задоволені". 

Читайте также - Зеленский ввязался в бой, в котором не может победить

3. Зеленський набагато краще став розмовляти українською мовою.

Погодьтеся, весь день формулювати мовою, якою ти не розмовляєш в повсякденному життя, тяжко. Тому якісь мовні косяки немає сенсу обговорювати, навіть якщо вони були (а вони були і пару раз спотворювали зміст сказаного, але то таке – ми ж всі зрозуміли, про що він). 

4. Червоною ниткою, наскрізно, використовувалась тема звільнених із російського полону в’язнів. 

Тут зчитувались кілька важливих меседжів: 

• зміг те, що не вдавалось зробити експрезиденту Порошенку; 
• розблокування переговорного процесу, яке відбулось завдяки саме йому, Зеленському; 
• нагадування всім про те, що це серйозний успіх нової команди.       

Читайте также - Политическая фишка Зеленского, или Коммуникация как искусство

5. Персоні Порошенка було приділено досить багато уваги. 

Точно так багато уваги Порошенко свого часу приділяв Зеленському. Кому що болить, той про те і говорить – відчувалось це саме так. 

6. Не всі журналісти, певне, слухали он-лайн трансляцію. Тому, коли потрапляли до президента, дехто в сотий раз питав про формулу Штайнмайєра і про стосунки з Трампом. 

Якщо чесно, це задовбувало і дратувало. До речі, президент потім почав відповідати на однотипні питання так, як вважав за необхідне – переходив на іншу тему і імпровізував. 

7. Деякі журналісти ставили питання, як бог на душу положить. 

Якщо чесно, мені хотілося запитати: так, а про що ви? Це були якісь ремарки, заплутані речення, висновки, припущення - і все це зміксоване в одне ціле. Як питали, так і відповідав – як зря. 

8. Зеленський часто не відповідав на питання – в тому числі на чіткі і зрозумілі. Досить часто перебивав, починав відповідати, не дослухавши.

Маніпулював, відверто експлуатуючи больові теми, – заручників, війни, сиріт, загиблих. Це звучало приблизно так: "а люди гинуть", "а я не повинен нічого робити, як ви кажете"?! Хоча, звісно, ніхто такого і близько не казав. Президенту тяжко фокусуватися на темі. За психотипом він аж ніяк не зразок стриманості і спокою. Тому перескакування, пересмикування, переключення на іншу, більш звичну тему відбувалося досить часто. 

9. Зеленський не завжди розумів суті і смислу питань. Просто не розумів. Наприклад, іспанська журналістка запитала про сурогатне материнство, почав відповідати про кількість інтернатів в Україні, мимоходом кинувши ремарку, що і "над вашим питанням ми працюємо, створили робочу групу". 

10. Зеленський хоч і вчиться швидко, як нас запевняють оточення і команда, але деякі журналісти були на порядок вищі по рівню розуміння ситуації в державі і процесів, які відбуваються, аніж президент. 

Неофіт - президент- це досить забавляє. Якщо він - не президент твоєї держави. 

11. Купа обмовок, особливо в частині судової та правоохоронної теми, свідчать про одне: президент добре засвоїв (можливо, після оприлюднення телефонної розмови з Трампом), що не можна втручатися в роботу незалежних органів, але насправді, в реаліях, все відбувається по-іншому. Тому ми чули таке: ми збираємо силовиків, я не втручаюсь в їхню діяльність, але питаю за результат. 

Читайте также - Ответ Томаша Фиалы Зеленскому

12. Зеленський досить часто захищався від незручних питань замість того, щоб сконцентруватися на їхній важливості і відповідати по суті. Замість пояснень звучало: "це ви перебільшуєте", "це вам так здається", "ну, як мені кажуть, то я знаю, що це не так". І фірмове: "а от як би ви зробили на моєму місці?". До речі. Цей прийом Зеленський використовує досить часто в публічному спілкуванні. Заговорюючи важливу тему своєрідним переведенням стрілок. 

13. Вчергове згадується власна сім’я і діти. Під час важливих обговорень, відповідей Зеленський пірнає в комфортну для себе тему і починає розповідати про те, що "головне призначення всіх нормальних людей – це діти, покоління, ми для того живемо".

Так було під час відповіді на питання Данила Мокрика, яке замість нього озвучив інший журналіст (Мокрика не було акредитовано). Питання полягало в тому, чи президент вже для себе вирішив, хто він більше: президент чи батько? Приводився приклад, коли в день підписання Кучмою документу в Мінську, Зеленський відмовився відповідати на питання ЗМІ, бо було 19.30 годин і він поспішав "до дітей".

Цього разу Зеленський відповів, що він президент, але потім осідлав свою улюблену конячку.

14. Про недолугі жарти тут не будемо, ок? Думаю, про Бабин Яр вже всі написали. Звернула ще увагу, що Зеленський ретельно і з любов'ю плекає свій емоційний біль. Принаймі, нагадував, що журналістам не подобалось, коли він назвав журналіста "хлопчиком". 

Періодично згадував якісь обвинувачення і повертався до них, пояснюючи, що все не так, як на нього подумали. Якісь підлітково - пубертатні образи. 

15. В черговий раз переконалась, що ми всі живемо тепер у великому телевізійному шоу, де важливий формат і видовищність. 

Технологи і сценаристи президента добре розуміються на цьому форматі, тому драматургія буде витримуватися, градус, певне, підвищуватиметься. Яким буде кінець цього кіно – невідомо нікому. 

Про що думаю ще. 

Перше. Впевнена, що сьогоднішнє спілкування стане наочним матеріалом не лише для журналістів і суспільства. І, навіть, не лише для політичних психологів. Зовнішньополітичні відомства і інші дотичні і інші структури отримали досить повне уявлення про персону президента України і про те, що у нього в голові. 

Друге. Поряд з нашою найбільшою проблемою – війною - у нас є ще одна проблема – президент. Певне, він хороша людина. І я, навіть, вірю, що після піку професійної кар’єри, захотілось стрибнути вище. 

Але ми всі тут при чому? 

Третє. Куди від усього цього тікати?