Ковидный 2020-й стал для всех приключением. И у каждого есть за что его поблагодарить

Якщо в календарі на позначці "місяць" з’явилося число 12, якщо вранці так не хочеться вилазити з-під теплої ковдри, якщо слово "клементинка" чути частіше, ніж "кавун", якщо ноги роз’їжджаються від ожеледиці, а термометр надворі червоніє від холоду, а не спеки, значить…

Значить прийшла зима! І такий очікуваний, такий бажаний новий 2021 рік уже ось-ось, прямо на носі!

А отой "неповторний" 2020-й уже пакує валізи аби застрибнути у потяг, який відвезе його ген-ген далеко!

Але, яким би він не був, йому варто подякувати. Адже він був неповторним і багато всього допоміг пізнати та зрозуміти.

Кожен із нас може дякувати цьому ковід-рокові за щось своє.

Я, наприклад, ось за що:

За те, що фраза "Як твоє здоров’я" набула свого первісного сенсу.

Тепер, телефонуючи чи пишучи, я навчився щиро турбуватися, перейматися і цікавитися станом здоров’я інших. Не для "галочки", не для "годиться", а щиро.

За новий рівень відповідальності, який уже нікуди не дінеться.

Хіба раніше ми могли спостерігати картину, коли людина, яка захворіла, іде на самоізоляцію, а ще телефонує всім, з ким спілкувалася, аби попередити, що він/вона захворів/ла. Певен, цьогоріч для багатьох це увійшло в звичку, і це прекрасно!

За піднесену до найвищого ступеня цінність тих, хто справді цінний і важливий у житті.

Тих, кого раніше просто називали "друзями". "Завдяки тобі", коронавірусе, стало зрозуміло, що для таких людей у слові "друзі" затісно, вони є чимось куди більшим та важливішим.

За те, що маски зірвано.

Люди проявилися у всій своїй "красі". Кожен. Ті, від кого очікував, і ті, від кого не очікував. COVID-19 підсвітив єство та цінності кожного.

За осмислену важливість живого спілкування.

Воно нам потрібне, як повітря. Без нього складно, сумно, тривожно, депресивно. Тепер уже переконалися раз і назавжди.

За вільний час, який ми отримали завдяки дистанційній роботі.

Чимало з нас працювали з дому. Від початку карантину у моєму графіку вивільнилися близько 90 хвилин на день, які раніше я проводив у "спілкуванні" із заторами. На місяць – це 30 годин. З моменту запровадження карантину – це 270 годин. 270 годин, які наче впали з неба і які можна ефективно використати.

За неважливість тих, хто справді неважливий.

З ким було радісно інколи зустрітися за бокалом вина, пожартувати, однак не більше. І ось ти, ковіде, показав, що частина тих, із ким було просто приємно, відлущилися, наче стара шкіра зі змії. І це нормально. І це правильно.

За те, що нагадав, як це – мріяти.

Останні десятиліття ми втратили цю навичку. Безмежні можливості, прагматизм, кредити, відкритість кордонів, відсутність внутрішніх комплексів, планування та правильна постановка цілей, перетворили всі наші мрії на сухі КРІs. Раніше, коли ми вміли мріяти, ми могли просто марити морем.

Трохи згодом, коли ми стали дорослішими, море з мрії перетворювалося на ціль, для досягнення якої потрібно було раціонально знайти дні відпустки, заощадити кошти, обрати напрямок та готель, визначитися з компанією та кількістю книг, які взяти… Тепер же мрії повернулися, ми ними маримо, ми про них говоримо.

Ми всі стали трохи дітьми – мрійливими дітьми, які очікують на диво і навіть готові писати листи до Святого Миколая!

За те, що кожен із нас став трохи філософом.

Є латинський вислів "Barba non facit philosophum" ("Борода не робить філософом"). Вибачте, друзі бородані та барбершопи, які вважають своїх клієнтами філософами. Так от – не борода робить людину філософом, а життя.

Цьогоріч ми всі трохи стали філософами, адже приводів для рефлексії та роздумів була сила-силенна, хіба ні?

2020-й був цікавою пригодою. Так, вона триває, однак, схоже, рухається до логічного завершення. Грудень. Вакцина. Нехай би все це рухалося пошвидше, але – вже як буде.

Двадцятий рік, дякую за все.