КиевПрайд и вера священномученика Емельяна Ковча

«Батюшка, це жах! Педіки вчергове роблять збіговисько у центрі столиці»... «Ненавиджу їх, це огидно»... «Хай йдуть на фронт, а не на парад»... «Ви будете протестувати проти гомопропаганди?».. «Я збираюся піти на контрманіфестацію. Ви підете з нами, щоб показати збоченцям, де їхнє місце?»..

Після того, як чергова людина почала зі мною розмову стосовно прайду, який 23 червня відбудеться у Києві, вирішив, все-ж-таки, написати про своє ставлення до «педіків», «збоченців», «гидоти, яку ми ненавидимо».

У минулому році я відвідав нацистський концтабір «Майданек». У створеному на території Польщі пеклі німці вбили близько 80 тисяч осіб. Смертників вони сортували за різними принципами: євреї (найбільш чисельна група), роми, свідки Єгови, непрацездатні (діти, люди похилого віку, хворі)... Окремою групою були гомосексуали. Щоб відразу зрозуміти, з ким нацисти мають діло, на одяг «педіків», «збоченців», «гидоти, яку ми ненавидимо» вони нашивали рожевий трикутник.

Нацисти вбивали євреїв за те, що вони євреї, свідків Єгови за те, що вони свідки Єгови, «педіків» і «зобченців» за те, що вони інакші.

Фабрика смерті працювала бездоганно: жертву відправляли у газову камеру, а потім її тіло спалювали у крематорії. Все просто. Декілька годин - і єврея, «педіка» чи політв’язня нема.

Одним із в’язнів «Майданека» був греко-католицький священик - Омелян Ковч. У листі, який йому вдалося передати своїм рідним із концтабору, отець писав: «За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні... Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Можливо наші церкви різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення?»

Омелян Ковач нікому не відмовив у молитві, розмові, підтримці. Він усіх приймав, за всіх молився, усіх любив. Євреїв, свідків Єгови, а також «педіків», «збоченців», «гидоту, яку ми ненавидимо». Чому він це робив? Тому що його любов була більша і міцніша, ніж його догми, ставлення, розуміння чи нерозуміння.

Я довго думав, що б зробив і чого би не зробив Ісус Христос, якби опинився 23 червня у Києві. Я переконаний, що Він би не ненавидів, Він би не кидав камінням, Він би не принижував і не вивищувався. Тому що, Бог - це Любов. Там де панує любов - там нема ненависті.

Пам’ятаєте, що сказав Ісус тим, хто хотів каменувати грішницю? Хай кине каменем той, хто без гріха. Після цих його слів люди розійшлися. Якщо Ісус не кидає камінням, як це можу робити я? Я не без гріха, а ви?

В Біблії є такі рядки: «Любов - довготерпелива, любов лагідна... любов не поривається до гніву, не задумує зла».

Мій Бог точно не жбурляв би камінням в «педіків», «збоченців», «гидоту, яку ми ненавидимо». Мій Бог є Богом любові. Любові до всіх, любові, яка ніколи не перестає. Любові, яка все зносить, в усе вірить, все перетерпить.

Терпіння і любові усім нам!

• Читайте також: Церква як простір милосердя