Дистанционное обучение - очередной тест на ценности. Мы его с треском провалили

За час карантину стало очевидно, що школа не обмежується стінами, ба більше, школа – не про стіни, а про цінності.

Вимушене дистанційне навчання не лишило вибору перед учнями, вчителями, батьками – лише з дому, лише онлайн.

Звісно, масове дистанційне навчання через карантин некоректно порівнювати з дистанційним навчанням, як альтернативою традиційній шкільній освіті, оскільки сім’ї, котрі обирають віддалену форму навчання, роблять свій свідомий вибір, враховуючи власні потреби і адаптуючи ритм життя під нього.

Так само і вчителі, які працюють у дистанційній освіті, свідомо обирають такий формат і графік роботи, підпорядковуючи свій навчальний план і стиль викладання, навчаючись максимально корисно застосовувати сучасні технології.

Тому раптова дистанційка в середині березня – це справжній тест для всіх, і в першу чергу – перевірка на цінності. 

Так, за півтора місяці такої форми взаємодії шкіл та сімей, чимало навчальних закладів змогли налагодити дистанційне навчання. І перш за все, це вдалося тим вчителям та учням, які мають спільну позитивну історію відносин у звичному шкільному житті.

З введенням карантину основним завданням для вчителя, який вже у шкільних стінах проробив велику роботу щодо налагодження комунікацій з учнями, було підібрати ефективні форми роботи та зручні платформи в мережі.

Коли ж у школі не була сформована єдина система цінностей, то мотивувати учнів до навчання стало справжнім викликом.

Виявилося, що для певної частини батьків знання, як такі, не є цінністю, а школа є "місцем отримання щастя", але не від процесу навчання і пізнання невідомого (часто батькам важко сформулювати, то від чого ж саме), або ще чудовою "золотою кліткою", у якій зручно "зберігати дітей" від зовнішнього світу. Або ще простіше - школа - прекрасне місце, куди можна повністю перекласти всю свою відповідальність за розвиток дитини.

Давайте відверто, у сім’ї, в якій ніхто не читає книг, дитина теж не тягнеться до читання. Так само, якщо батьки відкрито кажуть, що отримувати знання не обов’язково для успішного життя (бо вони знають інші шляхи), дитина ніколи не вважатиме інакше.

Відсутність спільної мети зумовлює відсутність інших цінностей – зокрема, поваги. У такому разі вчитель безсилий. Тест на спільні цінності трикутника взаємодії "учень-школа-батьки" провалено.

Є інший бік цієї історії, коли у цій ланці виявився неефективним вчитель.

Як і в будь-якій професії, в освітній галузі є непрофесіонали та імітатори, які не змогли сховатися від вимушеного дистанційного навчання, а вся непрофесійність та профнепридатність стала ще більш очевидною.

Останній місяць стрічки соцмереж часто наповнені скаргами від батьків, що, на жаль, на час карантину вони залишилися один на один з навчальною програмою чертвертої чверті та освітнім процесом своїх дітей.

Ті батьки, котрі не могли визначитися між шкільною та домашньою освітою, змогли остаточно впевнитися у доцільності навчання поза межами школи. Недоброчесні освітяни дають можливість сформувати ще більше негативу про вчителів, якого у мережі і так занадто багато. А справжні професіонали, на жаль, змушені працювати ще і під великим психологічним тиском стереотипів суспільства, маючи понаднормове навантаження, часто не маючи часу навіть на власну сім’ю. 

Якщо попередні аспекти так чи інакше присутні і в традиційний шкільний час, то вимушене дистанційне навчання, як збільшувальне скло, проявило ще один невидимий бік. Хоча, на разі, не зрозуміло, чи дійсно він "невидимий", чи на це просто закривають очі.

Мова йде про підвищення рівня агресії з боку учнів, особливо підлітків, які без сумніву займаються відкритим булінгом вчителів.

В Instagram та Telegram існують групи ("Срыв уроков" та інші), у яких не просто пишуть повні імена і дані вчителів, обливаючи їх брудом, а й скидають посилання на Zoom-конференції з проханням, наприклад, обматюкати вчителя, зірвати уроки.

Вони точно вказують час уроку, ім’я вчителя, імена дітей, які є в класі, щоб вчитель не мав підозр, і потім члени таких груп підключаються на заняття, вмикаючи порно відео, показуючи геніталії, створюючи дивні звуки. Вони роблять все, аби урок втратив будь-який сенс.

Звісно, і тут тест на цінності провалено.

Хвилює і засмучує те, що є категорія дітей, які, замість навчання, втілюють в життя нездорові ідеї. Цікаво, чи знають про це їхні батьки? Де вони і де їхня відповідальність, закріплена законодавством?

Чому мають страждати інші учні, втрачаючи своє конституційне право на освіту? Чому вчитель, сумлінно виконуючи свої обов’язки, готуючись ночами до занять, замість облич своїх учнів мають бачити нецензурні картинки?

Відсутність спільних цінностей – основна проблема не лише української освіти, а й нашого суспільства в цілому. 

І поки триватиме постійне обливання брудом вчителів у групах соцмереж, яке, до речі, не мотивує професіоналів, а лише демотивує, поки імітатори матимуть можливість навчати дітей, а учні – безпринципно знущатися над вчителями, не спрацює ЖОДНА реформа, а українська освіта продовжуватиме мати риси героїв байки "Лебідь, Щука і Рак".