Дело в шляпе: как образование откроет перед Украиной окно в мир и причем здесь Муми-тролли

Що ви подумали, коли побачили на головній ялинці України величезний відьомський капелюх? Не інакше, що нам усім прийшов повний Гоґвортс. Як логічний кінець цього непростого року. Люди творчі встигли навіть уявити, як по телевізору з новорічними святами українців вітає Гаррі Потер. Ну такий — трохи втомлений, але з магічною паличкою напоготові. Завдячуючи долі, капелюх з ялинки (не з йолки!) все-таки зняли. Вочевидь, це було просто якимсь невдалим експериментом, який встиг стати мемом. І символом. Принаймні для мене.

Так — символізму у цьому капелюсі вистачає. Тут не тільки політ фантазії талановитої авторки Джоан Роулінг, але й метафора щодо стану нашого суспільства. Зараз поясню. На контрасті.

Нещодавно я читав роботи студентів освітньої прогами "Агрокебети". Вони мене дуже вразили. Насамперед,  розмаїттям тем. Я навіть подумати не міг, що хтось там у Херсоні чи у Маріуполі буде перейматися такими темами як викиди вуглецю в атмосферу або ж виробництво рослинного м’яса.  Але вони переймалися. Ці роздуми про майбутнє — є критерієм нових людей. Нового покоління. Нового мислення.

Але як би я не радів, — ці виключення лише підтверджують правило. А правило невтішне: українці -заручники поганої освіти. Та прірва в українській освіті, що виникла ще в 90-х, коли академічна освіта майже зникла, а сучасна освіта ще не з’явилася, досі впливає на нашу історію. Визначає, так би мовити, інтелектуальний горизонт.

І ця проблема стає ще більшою, якщо взяти до уваги ще одну рису українця — небажання вчитися. Деякі навіть принципово не хочуть підвищувати свій рівень кваліфікації або ж глибоко занурюватися у якусь спеціальну тему.

Невігластво — корінь усіх наших негараздів. Ми хочем рвонути вперед, відірватися від землі, наверстати втрачений у обіймах "радянської сім’ї народів" час, але навіть не підозрюємо, що прикуті до чималого баласту. Цей баласт — брак освіти.

Ми просто не знаємо, що саме треба робити, аби жити краще. Не знаємо, що треба провадити реформи, рухатися в бік Європейського союзу та виконувати умови, які ми беремо перед партнерами, як-от Міжнародним валютним фондом. Нам не вистачає знань, щоб будувати успішну країну без корупції. 

Де тут відьомський капелюх? Він є. Але в іншому образі. Пам’ятаєте казку Туве Янссон "Капелюх чарівника"? Це одна із книг серії про пригоди Мумі-тролів. Суть цієї невеличкої історії проста і невимушена. Мумі-тролі прокидаються після зимової сплячки, і один із них знаходить під мостом дивний капелюх. Як виявилося, знахідка непроста і може робити різні магічні речі. Когось капелюх спотворює, а когось взагалі перетворює на якийсь дивний предмет.

Через якийсь час капелюха було вирішено позбутися. І, наче, все ок. Але згодом на ґанку дому Мумі-тролів з'являється один із мешканців Долини Мумі-тролів — Гемуль. І, як ви думаєте, що у нього в руці? Точно! — той же самий капелюх! "Я його знайшов!", — каже він у гнітючій тиші. Співвітчизники в шоці — невже знову треба придумувати, де подіти цей клятий капелюх? Невже знову все повертається на круги своя.

Ця ситуація є чудовою алегорією на ті обставини, які ми створюємо собі самі. Це стається щоразу, коли нам у чомусь не вистачає знань і стратегічного мислення. Ми знаходимо той клятий капелюх. Знову і знову.