Что спасет украинскую школу? Спойлер - школьная автономия

Усі батьки хочуть, щоб їхні діти вчились в хороших школах. Але у нас поки що це не вдається. Не секрет, що українська школа поки є далекою від ідеальної.

Частина проблем лежить на поверхні і про них усі знають - погані матеріальне забезпечення та стан шкільних приміщень, хронічний брак фінансування, низька мотивація вчителів і їх низька зарплата, постійні прохання адміністрації школи і батьківських комітетів здати кошти батьків для вирішення оперативних проблем навчальних закладів. Питання щодо якості харчування, якість навчальних програм, проблеми з довезенням дітей до навчальних закладів. 

Надзвичайно важливим аспектом є академічна успішність. Чимало українців звикли думати про те, що незважаючи на усі негаразди, в Україні хороша освіта – і вища, і середня. Але, як виявилось, це не зовсім так. Про не надто високі академічні успіхи українських школярів свідчать результати міжнародного дослідження PISA, до якого в 2019 році була вперше включена Україна.

Це програма міжнародного оцінювання учнів, яка спрямована на визначення рівня сформованості читацької, математичної та природничо-наукової грамотності 15-річних підлітків. Дослідження PISA показало, що 36% українських підлітків не досягли базового рівня з математичної грамотності, а близько 26% — із читацької грамотності та з природничо-наукової. В результаті показники України виявились нижчими, ніж в середньому по країнах OЕСР.

Перелік проблем можна продовжувати. Але це - результат, вершина айсберга, яка знаходиться на поверхні. 

Справа в тому, що українська середня школа успадкувала чимало рис та елементів з радянської школи. На "старі" проблеми наклались нові, набуті в часи Незалежності – хронічні проблеми з держбюджетом, демографічні тенденції, міграція українців і неготовність (чи небажання) політиків розчистити "авгієві стайні" освітньої сфери.  Відтак ця сфера донедавна залишалася вкрай зарегульованою, неефективною,  централізованою та непрозорою.

Частина проблем є більш глибинними, відомими для відносно вузького кола людей, які "в темі". Мова йде про проблеми з оптимізацією шкільної мережі в сільській місцевості, створенням опорних шкіл і небажанням громад закривати неукомплектовані школи в селах. Відтак міські школи є переповненими, а сільські - недоукомплектованими. 

У результаті вартість освіти в малих школах висока,  в той час як якість освітніх послуг низька. Для прикладу, середні видатки на одного учня в Україні в містах в 2019 році становили 19 000 грн, а в селах – 32 400 грн. При цьому існують сільські школи, в яких видатки на одного учня перевищують 100 000 грн.

Крім того, адміністрації шкіл по суті є своєрідними  заручниками органів управління освіти. Саме вони розпоряджаються коштами і ведуть бухгалтерський облік у школах. У переважній більшості шкіл директор, незважаючи на відповідальність за якість  забезпечення закладу освіти, не має права впливати на  розподіл статей витрат. Це значно ускладнює процес вирішення господарських на фінансових питань. Батьківські комітети рятують, але їх діяльність викликає питання з правової точки зору.

З 2014 року було ухвалено ряд законів, які сформували правову основу для просування освітньої реформи в цілому та реформи середньої школи зокрема. Так, механізм фінансування шкіл в громадах суттєво змінила реформа децентралізації. До створення ОТГ, управлінням освітою в селах і селищах займалися відділи освіти районних державних адміністрацій. Функції ж виконавчих органів сільських та селищних рад у сфері освіти були мінімальними. В результаті децентралізації, повноваження у сфері управління освітою перейшли до органів місцевого самоврядування ОТГ, які  є автономними. 

Це збільшило мобільність в управлінні закладами освіти і підвищило його ефективність, але цього недостатньо, щоб докорінно змінити якість шкільної освіти в Україні.

Нове законодавство, яке врегульовує функціонування шкіл, передбачає можливість впровадження автономії у школах.

Саме її запровадження може вирішити значну кількість проблем, які  пов’язані з якістю послуг, котрі надають середні школи.

 

Клікніть на рисунок для збільшення

Вже згадувана PISA, координована Організацією міжнародного співробітництва та розвитку, стверджує, що вдале поєднання шкільної автономності й підзвітності школи позитивно впливає на академічну успішність. Тобто автономію потрібно поєднувати з прозорістю та публічним контролем.

Шкільна автономія передбачає декілька вимірів – фінансовий, організаційний, кадровий та академічний. Отримавши шкільну автономію, керівництво школи може оперативно вирішувати фінансові проблеми, залучати додаткові фінансові ресурси, визначати стратегію розвитку школи, вирішувати кадрові проблеми, оптимізовувати систему навчального процесу та навчальні програми.

Проте шкільна автономія поки не стала популярною. Одна з ключових проблем, яка стає на заваді її широкому поширенню, – психологічна та організаційна неготовність адміністрації шкіл брати відповідальність за долю навчальних закладів. Також прослідковується небажання органів управління освіти відпускати школи у вільне плавання.

Отримання автономії несе певні ризики. Мова йде про брак менеджерських навичок у керівництва шкіл, можливі зловживання з боку тієї ж адміністрації. Але є вихід, який допоможе закрити частину питань.

На допомогу керівництву шкіл мають прийти Піклувальні ради, які фактично мають замінити існуючу практику батьківських комітетів. При цьому, до складу Піклувальних рад, окрім батьків, можуть входити представники органів місцевого врядування, бізнесу, громадські діячі та інші зацікавлені особи.

Компетенції Піклувальних рад значно ширші у питанні управління школою. Крім залучення додаткового фінансування,  вони можуть брати участь у визначенні стратегії розвитку школи, контролювати виконання кошторису, впливати на кадрову політику. Однак ключова роль Піклувальних рад – стати партнером керівництва шкіл.