Замена Богдана на Ермака - победа Путина над Коломойским?

Пишуть, що заміна Андрія Богдана на Андрія Єрмака на посаді голови Офісу президента України означає перемогу Путіна над Коломойським. Все не так просто.

1. Світом править не таємна ложа, а явна лажа. 

Все, що ми бачимо, - не результат таємних змов та підкилимних ігор досвідчених гравців, а сплетення напіввипадкових подій та наслідків впливу особистих рис різних людей, їхніх емоцій, упереджень, помилок і забобонів. Це стосується і нас з вами, і можновладців, які нічим від нас не відрізняються.

2. Спроба представити справу так, нібито люди Путіна воювали з людьми Коломойського і перемогли, не має жодного відношення до реальності. 

Реальність полягає в тому, що всі люди на Банковій мають свої переваги і недоліки, і комбінація їхніх особистих рис призвела до особистісних конфліктів, взаємної втоми, зміни ступеня наближеності до лідера тощо. Результат - кадрові перестановки.

Читайте также - Ермак - покоритель ОП, обвинитель Порошенко, замена Медведчука

3. І тут вступає в силу організаційна культура. 

У клановій управлінській культурі ("червоній" культурі, у термінах інтегральної динаміки) люди важливіші за правила, принципи і цілі. Це означає, що будь-яка кадрова перестановка міняє все - всю систему відносин і навіть ціль системи (на відміну від бюрократичної "синьої" культури, де кадрові перестановки ні на що не впливають). Богдан мав одні пріоритети, Єрмак інші. І це означає, що пріоритети Банкової змінилися, так само, як і всі процеси прийняття рішень та внутрішні критерії ефективності.

Таким чином, зміна фокусування на швидке примирення з Росією - не причина кадрових змін, а її наслідок.

Але це ще не все. Розглянемо питання лідерства у клановій "червоній" управлінській культурі.

Слабкість інституцій (систем, процесів) у "червоній" клановій культурі потребує мікроменеджменту з боку керівника. Але у центрі системи мікроменеджменту мусить знаходитися сильний мікроменеджер. Він нікому не довіряє і нічого не делегує, він працює майже цілодобово і підміняє собою всі інституції. Він виснажується, але якось майже встигає опрацювати потік управлінських рішень. Все, що не встигається, просто відкидається. Думаю, приклади у вас перед очима.

Що ж відбувається тоді, коли в центрі системи мікроменеджменту постає не сильний мікроменеджер, а сильний арбітр? 

Тоді відбувається "феодалізація" інституцій. 

За круглим столом опиняються представники кланів. Кожен з них, з одного боку, є керівником свого клану, з іншого боку, свого роду, - делегатом від цього клану за круглий стіл. Типові приклади - "башти Кремля" за столом у Путіна чи олігархи в епоху Кучми.

Читайте также - Конец "МежАндреевщины": что значит отставка Богдана

Що ж відбувається, коли фігура в центрі не є ані сильним мікроменеджером, ані сильним арбітром? 

Система починає дезінтегруватися, клани стають все більш незалежними і починають потроху воювати один з одним. А потім шукатимуть союзників у цій боротьбі поза межами системи.

У наших умовах поки що сформовані лише два клани - правоохоронний і судовий. Дезінтеграція системи "круглого столу" призведе до пришвидшення формування інших кланів. А далі вони почнуть шукати арбітра, бо без нього все розвалюється. 

Якщо в центрі "червоної" системи слабкий лідер, то завжди знайдеться претендент на владу, яка валяється на підлозі. І новознайдений арбітр почне підгрібати систему під себе. 

Це закономірності еволюції управлінських систем у "червоній" клановій культурі, яка має лише три варіанти розвитку подій: сильний лідер у центрі (в ролі мікроменеджера, або диктатора, або арбітра, або інше), або дезінтеграція, або інституційна розбудова (трансформація у "синю" бюрократичну культуру - культуру правил, процесів і порядку). Шкода, що останнім з цих варіантів ніхто не опікується.

Читайте также - Главный переговорщик Зеленского. Кто такой Андрей Ермак

До речі, немає ніякого турборежиму: на наших очах все зупиняється зі страшним скреготом. Турборежим буває лише у "помаранчевій" управлінській культурі, коли люди пов'язані не покорою і поклонінням лідеру, а спільним розумінням цілей і завдань, спільним натхненням і прагненням до успіху. Але для цього треба набирати в команду самостійних гравців та об'єднувати їх цінностями, а не компроматом чи родинними зв'язками.

Культура їсть стратегію на сніданок, казав класик менеджменту Пітер Друкер.