Вибори, або коли «все буде добре»?

Тиждень після повернення з України мала нагоду обговорити парламентські вибори та виборчу кампанію в Україні з моїми професорами в Стенфорді.

І ось на підставі цих обговорень вирішила коротко зобразити мою "ідеальну картину" парламенських виборів та виборчої кампанії в Україні.

• Програми політичних партій готуються, обговорюються задовго до з‘їздів і будуть парадигмою створення партій, та їх знають і поділяють всі однопартійці, а особливо кандидати в народні депутати.
• Розмови ведуться про візію, цінності, програму і команду, перші кроки у Парламенті, а не про лідерів, особистості чи про номер в списку.
• Партійні списки формуються за принципом поділу цінностей, існуючого та потенційного вкладу в розвиток партії, потенційну перемогу, роботу з основними аудиторіями виборців, роботу в пардаменті, в тому числі в парламентських комітетах. Не працює простий алгоритм - публічне обличчя, жінка, активіст-антикорупціонер (а краще два), військовий/волонтер, представник кримських-татарів, співак чи ведучий чи актор (ка)....
• Критерії, прозорі процедури та номінаційні комітети для відбору кандидатів у народні депутати, чітко зафіксовані та оприлюденні, а не слугують лише «зовнішньою ширмою» для виправдання тих чи інших рішень.
• Рішення щодо номінування кандидатів до списків приймаються завчасно, до партійних зїздів, щодо однопартійці могли їх вивчити і обговорювати на з'їзді та свідомо підтримувати рішення щодо затвердження, а не слухають списки на з‘їздах "з голосу".
• Кандидати народні депутати в списку знають хто з ними йде поруч і це також обговорюється як умова номінування чи висування.
• Професійність та репутація в своїй індустрії чи сфері діяльності є найважливішим фактором при відборі.
• Попередній досвід роботи в Парламенті чи Уряді, за умови професійності, порядності та високої репутації кандидата, є перевагою, а не «клеймом».
• Партіям потрібні «професіоналів – жінок», а не просто публічні жінки чи «умні дєвочки».
• Репутація партійців перед західними партнерами, має цінність в контексті комунікації програми, потенційних реформ, а не як відбілюючий механізм.
• Немає мажоритарки, як шляху "зайти" до Парламенту або покидькам, або як вимушений крок системним політикам.
• Виборча агітація - це про зустрічі, розмови і переконання людей. А, насамперед, тих, які формують ВВП цієї країни – підприємців. А не лише про шоу і концерти.
• Є європейськість, стратегічність, новий підхід, сила у лідерів і команд, і коли «зуміє голос подолати цю печаль».
• Все це є стандартом для прогресивних політичних сил та сил, які говорять про перезавантаження.

Утопія? Можливо. Якби все ж хотілось щоб до цієї утопії всі ми прагнули.

Насправді цей допис, не скарга чи крик душі. Це спроба почати дискусію і зібрати людей, які поділяють погляди, викладені вище.

Я знаю, що людей, які вірять і прагнуть до цієї української «утопії» дуже багато! Вони працюють не для того, що «все було добре», «когось зробити», чи працювати, так працювати. Тому і я працюватиму далі щоб це перетворити в реальність.

(Джерело - блог автора)