Время трудных решений по ВСУ: что делать для укрепления обороны

В той час як більше 50% українців продемонстрували гарне і дуже гарне відношення до РФ, як свідчить опитування КМІС, Москва живе в зовсім протилежній системі координат. Якщо коротко, то росіяни продовжують готуватися до війни із Україною. Це гарно підтверджує продовження розвитку військової інфраструктури РФ на наших кордонах, насичення частин Південного і Західного військових округів найсучаснішою технікою, а також відпрацювання елементів ведення загальновійськових наступальних операцій. Можна закривати очі на те що відбувається і заперечувати реальність, але від цього вона нікуди не зникне. Будь-яка відповідальна українська влада має готувати країну до відсічі повномасштабної російської агресії.

Сьогодні в Україні триває комплексний огляд сектору безпеки і оборони, який був започаткований іще адміністрацією Петра Порошенка в травні 2019 року. Даний огляд відповідно до діючого закону про національну безпеку передбачає комплексну оцінку всіх органів сектору безпеки і оборони, на основі якої розробляються концептуальні документи щодо розвитку відповідних органів. В рамках проведення оборонного огляду буде оцінюватися стан ЗСУ, а на його основі будуть розроблятися Стратегія воєнної безпеки (Воєнна доктрина) та Стратегічний оборонний бюлетень із врахуванням положень Стратегії національної безпеки. Робота над цими документами це унікальна можливість для України сформувати цілісну і несуперечливу політику розбудови ЗСУ, яка враховуватиме рівень наявних загроз і наші фінансові можливості. Це в ідеалі дозволить проводити військове будівництво в 2020-30 роках більш ефективно чим це було за всі роки нашої незалежності.

Проведення ефективного військового будівництва важко уявити не лише без детального аналізу твого опонента в технічному, організаційному і ідейному вимірі. Іншою важливою складовою є розуміння загальних тенденцій розвитку військової справи на даному етапі. До таких важливих тенденцій можна віднести щонайменше три. Перш за все провідні армії світу розвивають потенціал наносити удари на всю глибину театру бойових дій. Раніше для знищення основних з’єднань ворога необхідно було здійснювати прорив фронту і вводити сили розвитку прориву (танки і піхота на бронетенхніці), які тоді оточували і знищували ворога. Проте сьогодні завдяки розвитку ракетних технологій і насичення театру бойових дій сенсорами можна відразу ефективно працювати по другому і третьому ешелону противника на оперативній і навіть стратегічній глибині. Стирається до певної міри сама грань між тактичним, оперативним і стратегічним рівнями війни, а головним завданням стає здатність мислити і працювати на всьому театрі бойових дій тут і зараз.

Другою важливою тенденцією, яка нерозривно пов’язана із першою, є насичення театру бойових дій сенсорами. Саме вони дозволяють відразу працювати на відповідну глибину, даючи необхідні цілевказання. При цьому мова йде не лише про різного типу розвідницькі БПЛА, авіаційні комплекси виявлення і цілевказання, супутники. Не менш важливими є різного типу системи наземної розвідки як то контрбатарейні радари, які можуть виявляти місця роботи ворожої артилерії і давати координати для її подавлення. Спрацьовує просте правило – чим більше більш-менш захищених сенсорів, то більше шансів на те, що ви виявите і знищите ворога перше чим він це зробить із вами.

Третім не менш важливим моментом в сучасних бойових діях є роль систем, які забезпечують керованість армії і формування єдиної інтегрованої картинки театру воєнних дій. Мова йде про так звані єдині автоматизовані системи управління (ЄАСУ/C4ISR), які дозволяють попередити тертя в управлінні масою військ і забезпечують швидший цикл від виявлення ворога до його знищення за допомогою тих чи інших засобів вогневого ураження. ЄАСУ є незамінним елементом в сучасній армії, адже кількість інформації, яку має враховувати командування при прийнятті рішень є в рази більшою чим здатність навіть найбільш геніальних людей щодо обробки і використання цієї інформації.

Росіяни, до речі, доволі непогано засвоїли ключові тенденції в військовій справі на даному етапі. Саме тому вони розвивають лінійку високоточних конвенційних неядерних систем ураження із дальністю до 3-4 тисяч км, розробляють нові типи розвідницьких БПЛА (Альтиус-У, Фортпост-П) і загалом насичують армію сенсорами, а також розвивають лінійку автоматизованих систем управління різних рівнів і поставляють в війська сучасні системи зв’язку. Ці вимоги мають враховуватися і ЗСУ в рамках наступного циклу військового будівництва.

Найгірше, що може статися в процесі військового будівництва України в наступні 10 років, це плани розвитку окремих родів військ ЗСУ, які не враховують наші фіскальні реалії і серйозність тих чи інших моментів російської військової загрози. Так стратегія розвитку ВМСУ до 2035 року на другому і третьому етапі не рахується із нашими фіскальними реаліями. На сьогодні іде робота над стратегіями розвитку Повітряних і Сухопутних сил. Окремі моменти щодо планів на майбутнє Повітряних сил теж вже викликають питання. Так наші авіатори приглядаються до гвинтового літака Super Tucano, який в випадку озброєння потужним прицільним комплексом і високоточним озброєнням може виконувати функцію безпосередньої вогневої підтримки наземних сил набагато краще чим радянський штурмовик Су-25. Проте якщо із точки зору Повітряних сил ЗСУ отримання Super Tucano може виглядати як привабливе рішення, адже дозволятиме і далі мати парк літаків, то із точки зору великої стратегії таке рішення видається далеко не таким вже і раціональним. Реактивна і ствольна артилерія, яка має необхідні координати в режимі реального часу може не гірше підтримати піхоту вогнем. І при цьому за набагато менші кошти, адже обслуговування артилерії в рази дешевше чим обслуговування літаків. Та і загалом в випадку із Повітряними силами треба чесно визнати, що Україна вже в 2020-х роках, маючи бюджет ЗСУ на рівні 4-5 млрд. доларів, практично не зможе підтримувати навіть нинішній рівень наявних спроможностей в формі ППО країни і парку винищувальної авіації. Із іншого боку ППО країни і авіація мало врятують Україну, якщо росіяни знищать наші наземні війська в рамках загальновійськової наступальної операції. При цьому основне вогневе ураження росіяни, як свого часу і СРСР, будуть робити за допомогою артилерії і ракетних військ. Це в свою чергу робить одним із ключових завдання контрбатарейної боротьби для України.

Так чи інакше ми підходимо до того, що ставка в наступні 10 років повинна бути зроблена на розвиток спроможностей Сухопутних військ із метою підготовки до відбиття масштабної наземної агресії. При цьому в пріоритеті мають бути ударні ракетні системи із дальністю не менше 500 км, засоби розвідки і спостереження, засоби управління військами і автоматизації прийняття рішень, засоби зменшення керованості військ ворога (системи РЕБ), ППО наземних підрозділів. Лише по мірі вирішення цих першочергових питань Сухопутні сили можуть підходити до питання забезпечення потреб ближнього бою.

Не можна сказати, що Сухопутні війська стояли на місці останні п’ять років і не було зроблено нічого взагалі. Так чи інакше роботи велися – це і проект «Вільха», і закупівля БПЛА Фурія (до 300 одиниць за 3 роки), і поява в військах нових систем РЕБ та радіостанцій Aselsan. Проте залишається іще дуже багато роботи. Так чи інакше треба вирішувати питання щодо прийняття на озброєння оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК) на основі розробок по проекту «Грім-2/Сапсан» – «Вільха» не може повністю замінити собою повноцінний ОТРК. Масова поява тактичних БПЛА в військах має доповнюватися і розвитком більш серйозних систем розвідки оперативного і стратегічного рівня. Саме цю функцію на себе могли б взяти Повітряні війська. Поява систем РЕБ, які можуть глушити БПЛА чи зв'язок на тактичному рівні це добре, але мають бути більш серйозні по масштабам роботи системи. Радіостанції Aselsan мають стати частиною єдиної автоматизованої системи управління. І звичайно ж не можна забувати про ППО Сухопутних військ – інтервенція РФ до Сирії показує наслідки нехтування цієї проблеми. Україна, на жаль, не може змагатися на рівних із РФ в ППО наземних підрозділів. Системи Бук М1 були передані Повітряним силам ЗСУ для оборони міст, хоча цей комплекс створювався для прикриття військ на марші. Нашим завданням є радше зменшення ефективності нанесення росіянами ударів некерованими ракетами і бомбами. Це можна забезпечити підтримуючи єдине радіолокаційне поле країни і наситивши війська засобами протиповітряної оборони близького радіусу. Навіть ПЗРК в достатній кількості змушуватимуть літаки підніматися вище, що зменшуватиме ефективність нанесення ударів, а гелікоптери опускатися нижче, де їх можуть збити навіть артилерійські системи.

І на сам кінець. Завдання військового будівництва в 2020-30 роках для України дещо спрощується. Ми знаємо хто наш ворог, а тому можемо чітко проаналізувати його сильні сторони і головні прийоми ведення війни. Україна отримала неоціненний досвід російського способу війни в боях на Донбасі в 2014-15 роках хоч і заплатила за нього страшну ціну. Нехтування цим досвідом буде страшним злочином перед тими, хто загинув в боях на Донбасі. Навіть якщо ВВП України буде рости темпами в 3-4% на рік можна гарантувати отримання необхідних мінімальних 4-5 млрд. доларів для фінансування ЗСУ на рік. Залишилося лише розробити єдине бачення того до чого мають готуватися наші війська, включно із дуже жорстким ранжуванням пріоритетів закупівель озброєння, і тоді реалізувати розроблений план. Навіть поступаючи РФ в ресурсах Україна має можливість так вибудувати політику в сфері оборони, щоб саме військовий чинник грав головну роль в попередженні повномасштабної російської агресії.

(Думка автора є власною і не відображає офіційну позицію НІСД чи інших органів влади.)

• Читайте також: Готовність до оборони. Стратегія та пріоритети закупівель ЗСУ