Увольнение Трубы и Сытника. ПочувствуйТЕ разницу

Другий тиждень не затихає внутрішня суперечка між прихильниками двох сторін – "процедури понад усе" та "закон має відповідати common sense (здоровому глузду)". Стосується цей вододіл думок звільнення директора Державного бюро розслідувань (ДБР) Романа Труби в грудні минулого року і потенційної відставки директора Національного антикорупційного бюро (НАБУ) Артема Ситника через незаконну постанову Верховної Ради. 

Зрештою, треба дати оцінку ситуації, адже неправильне співвідношення цих двох абсолютно різних кейсів спровокує непередбачувані результати в майбутньому. Намагатися порівнювати непорівнюване – одна з ключових помилок вітчизняного суспільно-політичного сектору.

Ідентифікацію розбіжностей розподілимо на дві частини: політичну та юридичну.

Політична складова

Спершу про політичну оцінку результатів роботи, інституційну незалежність, а також  ефективність використання бюджетних коштів. Результати роботи НАБУ і ДБР порівняти досить легко. Переважна більшість злочинів, які "розкрили" слідчі ДБР, стосуються фактів залишення військовослужбовцями місць несення служби. Іншими словами – дезертирства.

Орган, що отримує 2 млрд грн фінансування з бюджету на рік, зосереджується не на оперативному розкритті вбивств поліціянтами дітей (кейс Тлявова), не на резонансних кейсах як-то смертей у райвідділках поліції або незаконному прослуховуванню СБУшниками громадян, а порушує принцип підслідності через затримання чиновника під час отримання хабара в 2,5 млн гривень і переслідує людей за політичними мотивами. 

Читайте также - Сытник попал в реестр коррупционеров

До слова, бюджет НАБУ майже вдвічі менший. При цьому детективи розслідували набагато складніші кейси – стосовно ексглави податкової Романа Насірова, газового олігарха Олександра Онищенка, скандального судді Миколи Чауса, ексголови бюджетного комітету Ради Андрія Павелка, одного з ключових фінансистів партії Народний фронт Миколи Мартиненка. 

Якщо говорити мовою статистики, то станом на кінець року у НАБУ було майже 900 проваджень в роботі, 221 повідомлення про підозру, 438 обвинувачених, 245 справ скеровано до суду, а також – нараховано 38 вироків.

Зрозуміло, що корупційні злочини, особливо з фінансовим сегментом при задіюванні корпоративних елементів з офшорних юрисдикцій, набагато складніші в розкритті, ніж розслідування дезертирства. Заполітизованість ДБР в порівнянні з НАБУ помітна неозброєним оком. Хто не чув про скандальні плівки ексдиректора ДБР Романа Труби, той багато втратив. Навіть більше, за результатами відповідної перевірки розмов, його варто було б надовго запроторити до в’язниці.

Читайте также - После слива "прослушки" Труба устроил вечеринку: видео - Bihus

Юридичний аспект

Тепер суто про юридичний аспект – спосіб звільнення Труби і потенційної відставки Ситника. Вони обидва мали певні гарантії незалежності та неможливості свавільного звільнення з посади, що закріплено у профільних законах. На посади очільників органів правопорядку обох призначив президент України. Безперечно, глава держави й не мав права звільняти з посади, бо вичерпний перелік його повноважень деталізовано в Конституції України. Але, якщо дивитися ширше, президент і призначати обох не мав права.

Чомусь у 2014-2017 роках ніхто і не згадував, що при призначенні, було порушено Основний Закон. І це - велика біда. Між тим, в основі звільнення Труби, лежать зміни в Закон "Про ДБР" (правка №320 до законопроєкту №2116). Зверніть увагу: не постанова Кабміну, не підзаконний акт Верховної Ради… Ні, це були зміни в профільний Закон. 

Згодом опубліковано Указ президента України про звільнення директора і призначення тимчасово виконуючого обов’язки. Між тим, частина моїх колег вже стверджують, що саме зміни в Закон "Про ДБР" є підставою (юридичною точкою відліку) для звільнення. Указ незаконний, а ось зміни в профільний нормативно-правовий акт, осмілюсь зробити висновок за них, -  законні.

Читайте также - Аваков, Коломойский и еще 216 неприятностей Артема Сытника. Интервью с директором НАБУ

В свою чергу, звільнення Ситника ініціюють через постанову Верховної Ради. Тут навіть елементарну логіку процесу не збережено (хто призначив, від того і логічно очікувати звільнення). Директорів ДБР і НАБУ призначав президент, як вже зазначено вище. Отже, звільнення певного посадовця органом публічної влади (Верховною Радою), який не призначав його на посаду, взагалі є абсурдним. 

Але це не завадило народним депутатам ставити підпис під проєктом  незаконної постанови. Для реалізації такої схеми "підшефні" олігарха Ігоря Коломойського (Олександр Дубінський і компанія) бігали по будівлі під куполом на Грушевського, брехнею закликаючи підписатися під звільненням Ситника. Чому брехнею? Переконатися у недолугості аргументів досить легко.

Фотографії "заклику" звільнити Ситника (фото - Олександр Лємєнов)

Якщо вже брати до порівняння два закони – про ДБР і НАБУ, то окрім гарантій їх керівникам, вони мали б містити схожий перелік підстав для звільнення. І чомусь в Законі "Про НАБУ" вказано підставу звільнення у вигляді наявності висновку аудиту про неефективність діяльності Бюро. 

Закон "Про ДБР" не передбачав на той час відповідної норми. По факту, Труба був незмінним директором протягом п’яти років, упродовж яких мав обіймати посаду. 

Технічне питання – яка процедура звільнення директора ДБР станом на осінь 2019 року? 

Самостійно мав написати заяву? Тому цілком доцільно говорити про зміни в закон, проти чого виступали окремі експерти. Інакше, жодних способів контролю за органом правопорядку під назвою ДБР, як і можливості звільнити недоброчесного очільника,  не існувало.

Але існує ще одна позиція, про яку, здається, поки ніхто не говорив. Звільнення директора ДБР лежить в площині Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавства про працю, державну службу та трудових договорів (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України "Про державну службу" (стаття 14 Закону "Про ДБР"). 

Читайте также - Сытник объяснил, при каких условиях может уйти в отставку

Вже у Законі "Про ДБР" було передбачено ряд гарантій від необґрунтованого звільнення директора, якого можна було звільнити за наявності вичерпного переліку підстав. Такі гарантії на той час були необхідні, оскільки ДБР до внесення відповідних змін знаходився в статусі центрального органу виконавчої влади (далі – ЦОВВ) і повинен бути в сфері впливу Кабінету міністрів України. У свою чергу, уряд має повноваження звільняти з посад керівників ЦОВВ (пункт 9-2 статті 116 Конституції України та статті 18-19 Закону "Про центральні органи виконавчої влади"). Проте, знову ж таки за наявності підстав, визначених у Законі України "Про державну службу".

 Однак, в первісній версії профільного Закону "Про ДБР" такі повноваження Кабміну "обрізали". Директор ДБР призначався на посаду президентом за поданням прем’єр-міністра відповідно до подання комісії з проведення конкурсу.  

Тут можна одразу відзначити кілька порушень чинної Конституції: як Верховна Рада і президент України не мали права делегувати членів конкурсної комісії, так і глава держави не мав права призначати директора ДБР. Правда, наші колеги чомусь зазначають про неконституційність звільнення Труби, але забувають про неконституційність призначення. Ні разу не подвійні стандарти.

Отже, законом забезпечувались певні гарантії діяльності директора ДБР від "свавілля" Кабміну. Але "свавілля" має балансувати з відповідальністю за неефективність. На той час карт-бланш директору ДБР надано, а відповідальність… якось  іншим разом. 

Навіть елементарного аудиту діяльності ДБР в профільному законі передбачено не було. Директор ДБР був вічний, як Ілліч на постаменті. Жодних реальних можливостей для контролю за діяльністю очільника Бюро.

Пізніше, після грудневих змін до законодавства, статус ДБР як ЦОВВ було змінено на державний правоохоронний орган (надалі – ДПО). Тобто, відбулась його певна реорганізація. Це також підтверджується і тим, що ДБР в новому статусі ДПО визначено правонаступником ДБР в статусі ЦОВВ.

 Знову ж таки, реорганізація ЦОВВ лежить в площині повноважень Кабміну і регулюється Законом України "Про ЦОВВ" та Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі – Порядок).

Читайте также - Сытник рассказал о встрече с Зеленским после пленок Гончарука

Директор ДБР - державний службовець. Реорганізація, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", є підставою для припинення державної служби суб’єктом призначення.  А, відповідно до частини 5 статті 22 Закону України "Про державну службу", переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб’єкта призначення може здійснюватися без обов’язкового проведення конкурсу. Суб’єктом призначення Труби згідно з первісною версією Закону "Про ДБР" був президент України. 

Хоч питання конституційності такого повноваження не вирішувалось в 2015 році. Рішення суб’єктом призначення про переведення директора ДБР в статусі ЦОВВ до ДБР в статусі ДПО не приймалось.

Як наслідок, проведення конкурсу на посаду директора ДБР в новому статусі є законним. Саме тому, що існувала вищенаведена правова конструкція призначення керівника ДБР, існує також і Указ президента України про звільнення Труби з посади.

Отже, в підсумку маємо певну і досить специфічну процедуру звільнення і призначення директора ДБР, а також певні підстави для такого звільнення. І якщо до підстав звільнення особливих питань немає, то до самої процедури такі питання звичайно будуть. Вони цілком можуть стати предметом розгляду судового процесу за позовом Труби про незаконність звільнення.

Звичайно, враховуючи чинне законодавство України і тодішній статус ДБР як ЦОВВ, рішення Кабміну про призначення і звільнення Труби було більш законним, ніж укази президента. Проте, сумнівна з процедурної точки зору форма припинення державної служби мала цілком законні підстави для такого звільнення.

У випадку з можливим звільненням Ситника відповідно до Закону "Про НАБУ", також існує обмежена кількість підстав для такої процедури. Проте серед них відсутнє "притягнення адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення". Таким чином, якщо у випадку з Трубою є законні підстави для відповідного звільнення, проте є питання до форми такого процесу, то випадку з Ситником немає взагалі жодних змістовних підстав, а питання щодо форми ставитись взагалі не може. 

І наостанок, Ситника з посади звільнити вирішив навіть не суб’єкт його призначення (президент України), а єдиний орган законодавчої влади, який навіть опосередковано не має стосунку до призначення особи на посаду директора НАБУ, через свій підзаконний акт.