Украинский русский: в чем ошибся профессор Тимоти Снайдер

Вчора у натрапила на активно коментований погляд Тімоті Снайдера про російську мову для України. Найвпливовіший історик пропонує модель функціонування й використання англійської мови у сучасному світі застосувати до українсько-російськомовних реалій.

"Я говорю на английском, но вы вряд ли скажете, что я из Британии (родина Тимоти Снайдера - США). У международных языков не один дом. У французского он во Франции, Канаде, Африке. В раскладке клавиатуры вы можете выбрать австрийский немецкий, западный, восточный, немецкий-немецкий. Точно также с английским – вот вам и австралийский-английский, американский-английский, канадский-английский или британский. А что насчет русского языка? Он всего один, это странно с исторической точки зрения.

Ошибочно думать, что русская культура и язык принадлежат исключительно РФ. У Украины огромная возможность создать собственный словарь русского языка. Так вы не только стандартизируете его, измените способ работы с языком в Украине, но и представите миру собственную культуру. Не воспользоваться этой возможностью - будет ошибкой. Первое, что сделали в США после установления государственности – издали американско-английский словарь.

Создавайте культурные, журналистские площадки и ресурсы для Запада и россиян. Не стоит думать, что это ослабит украинскую культуру, это не соперничество. Если мы считаем русский исключительно языком Российской Федерации, то мы проигрываем. Это мировой язык, а значит мы можем решить, как правильно его использовать."

З погляду історії це виглядає приблизно так: мова Англії стала мовою Британської імперії. З посиленням США перетворилася на світову найсильнішу мову. Сьогодні згідно з Power Language ranking (див. Kai L. Chan, PhD. POWER LANGUAGE INDEX) англійська займає першу позицію, випереджуючи мову китайців мандарин (до речі, з найбільшим числом носіїв), французьку, іспанську, арабську, російську й інші, які, відповідно, у рейтингу сили мови розподілилися від другого і до шостого і так далі місць. Чи могла би це зробити англійська не будучи підсилена світовою спільнотою, яка долучилася до англомовного світу й англомовної культури? Ми звично говоримо про успішні кейси англізації, свідомо чи несвідомо оминаючи мови, щозникли у цьому процесі? І це лише історична перспектива мовного питання.

З сучасної перспективи воно куди складніше. В українському культурному, інтелектуальному, медійному, а з кінця ХХ століття й економічному просторі триває протистояння між українською і російською мовами. Однак мова тут є лише одним із багатьох акторів.

Глибинний конфлікт відбувається не між самими мовами, а між спільнотами-носіями цих мов. Визначальним для гостроти цього конфлікту є соціальний тип макро- чи мікроспільноти. Якщо це традиційна/домодерна спільнота, то для неї критично важливо оперувати однією-єдиною мовою. Навпаки, сила модерної спільноти у співіснуванні багатьох мов, які навзаєм посилюють одна одну. Це і є Гордіїв вузол.

Ті групи, які живуть домодерними цінностями, не залежно від того, якою мовою вони розмовляють – українською, російською, каталанською, іспанською etc., жорстко захищатимуться від зовнішньої інтервенції, до речі, часто навіть англійськомовної. Вони не залишають права на іншість як таку нікому.

Модерні ж спільноти сильні своїм різноманіттям (також мовним) і толерантністю. Для модерної спільноти Снайдерова модель актуалізації російської мови в культурному українському контексті фактично не несе загроз. Але, як завжди, є одне але. І це не-загадкова російська душа, а глибоко вкорінена традиційність/домодерність більшої частини російського суспільства, посилена ортодоксальним православ’ям й імперським комплексом, які визначають жорсткі рамки російської одномовності “Росія закінчується там, де закінчується російська мова” (Світлана Медвєєдєва). Таке суспільство, навіть якби хотіло, боїться відмовитися від свого одномовного світу та мовної добровільної чи недобровільної експансії. Таке суспільство не дає шансу іншому бути іншим і не-ворогом. Загроза у протистоянні слабої модерної багатомовної української (не забудьмо, з комплексом меншовартості) і сильної традиційної одномовної російської (з комплексом зверхності)спільнот. Фактично протистояння демократії з її інституціями, процедурами, довгими рішеннями і т.д. й одноосібної тоталітарної влади. З погляду століття переможе перше (якщо дорогою не вмре, як вмерло багато мов у котлі англізації), але з перспективи десятка років сильна рука створює умови для летальних наслідків àla білоруська мова і Білорусь з планами на неї традиційного Кремля.

Інакше кажучи, яку відповідь дасть світ на запитання: Гоголь український чи російський письменник? Потебня український чи російський вчений? Як правильно - Kiew чи Kyiv?

• Читайте також: Сьогодні вступлять в силу зміни в українському правописі