Торговля на крови, или Как снова стать российской колонией

Після обрання нового Президента України посилилися заклики до відновлення комерційної взаємодії з окупованими територіями, які за дивним збігом обставин супроводжуються окремими бенефіціями держави-агресора для окремих, «обраних» вітчизняних крупних бізнесменів.

При цьому очевидна вигода РФ від такої взаємодії вдало маскується у форматі «внутрішньоукраїнської справи», адже такі пропозиції озвучують не в Москві, а на мінських «переговорах», на Липках, або, у крайньому вигляді, у кримській частині, з боку «громадських діячів» півострову. Стандартною «обгорткою» цих меседжів є щось аморфне на кшталт потреби допомоги «громадянам та бізнесу» на окупованих територіях або необхідність їх «економічної інтеграції», яку пропонується розуміти ніяк не менше як такій собі формат звільнення наших земель.

Очевидні політичні та безпекові негативні наслідки такої «економічної інтеграції» для окупованого Сходу можна простежити на прикладі закону про вільну економічну зону «Крим», в рамках якого п’ять років на півострові працює українській бізнес. Ця ситуація повністю заблокувала будь-які зусилля з протидії окупації Криму, адже усі «кримські» бенефіціари на підконтрольній території України за ці роки перетворилися на прямих агентів російського впливу. Бо зрозуміло що збереження комерційних потужностей в Криму для вітчизняного бізнесу зумовило пряму постійну потребу його власників враховувати щоденні побажання російських кураторів.