Снятие депутатской неприкосновенности как угроза парламентаризму

29 серпня Верховна Рада України проголосувала у першому читанні за проект закону про зняття депутатської недоторканності. І от вже сьогодні, через 5 днів, 3 вересня, 373 народних обранці ухвалили скасування недоторканності. Таким чином, уже з 1 січня 2020 року депутати можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності без попередньої згоди парламенту.

Внаслідок такого вкрай швидкого рішення з рекордною підтримкою закінчилась ціла епоха обіцянок про зняття недоторканності, яка існувала ще з початку століття. Однак, чи було це рішення правильним і чи не поступилися депутати більш опрацьованим механізмом задля такого швидкого прийняття?

Чи можна вирішити проблеми прибравши дві частини статті з Конституції?

Депутатська недоторканність є механізмом забезпечення безперешкодного виконання депутатами своїх функцій. Вона включає 2 складові: депутатський імунітет, суть якого ми часто вкладаємо в розуміння «недоторканності», тобто захист від арешту, та депутатський індемнітет, який є гарантією членів парламенту здійснювати свої повноваження: голосувати та вільно висловлюватися. Саме індемнітет є первинним щодо імунітету.

Депутатський імунітет покликаний убезпечити парламентарів від політично вмотивованого тиску з боку виконавчої влади та інших суб'єктів владних відносин і переважно є засобом захисту представників опозиції.

Варто зазначити, що не існує чітко встановлених європейських стандартів депутатського імунітету і в кожній країні цей інститут урегульований по-різному. Наслідки імунітету (як позитивні, так і негативні) залежать від політичного режиму країни, а також дотримання принципу верховенства права. Здебільшого в країнах з демократичним політичним режимом та незалежною судовою системою існування парламентського імунітету скоріш є традицією, ніж засобом захисту парламентарів від неправомірного тиску.

Ще у 2015 році Венеціанська комісія за демократію через право у Висновку CDL-AD(2015)013 застережила, що повне скасування депутатської недоторканності не є доцільним через стан верховенства права в країні.

Необхідність подолання корупції є важливим аргументом для обмеження/скасування депутатської недоторканності, проте в політичній системі з вразливою демократією, якою є Україна, повне скасування недоторканності може бути небезпечним для функціонування та автономії парламенту.

Парадокс депутатського імунітету полягає в тому, що в державах, для яких аргументи щодо необхідності додаткового парламентського захисту є актуальними, недоторканність водночас може перешкоджати боротьбі з корупцією. Отже, депутатський імунітет може бути як засобом захисту демократії, так і умовою її підриву.

Найоптимальнішим рішенням за таких умов є створення механізму, який: по-перше, зможе убезпечити опозиційних депутатів від неправомірного тиску або політичного переслідування, по-друге, дасть можливість ефективно розслідувати злочини, до яких ймовірно можуть бути причетні народні депутати.

Одним із варіантів оптимального вирішення цієї проблеми може бути виклад статті 80 Конституції в такій редакції: «Народний депутат України не може без згоди Верховної Ради України бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом, за винятком вчинення тяжкого злочину. Рішення Верховної Ради України з цього питання приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України».

• Читайте також: Прикосновенны: что теперь ждет депутатов Верховной Рады