Постанова про висловлення недовіри генеральному прокурору Руслану Рябошапці, а тим паче виступ з трибуни Верховної Ради України її ініціатора народного депутата Максима Бужанського, не містили жодного професійного (фахового) обґрунтування неефективності генпрокурора. Тобто, того, що "він не впорався" на цій посаді, як висловився раніше президент України Володимир Зеленський.

Радше, можна було переконатись в тому, що Рябошапка винен в тому, що він недостатньо "контрольований" з боку Офісу президента, не підписав конкретну підозру п’ятому президенту України Петру Порошенку чи ексзаступнику секретаря Ради Національної безпеки та оборони Олегу Гладковському та не забезпечив "посадки".

Ця історія ще раз підкреслила, що проблемним є застарілий порядок звільнення через "вотум недовіри". Коли він ухвалювався разом із Конституцією України, прокуратура мала окремий розділ в Основному Законі, слідство, загальний нагляд та інші повноваження, які вона поступово втратила. Прокуратура перестала бути "монстром на сторожі держави" та "контролером за усіма контролерами", а посада генерального прокурора - сакральною.

Разблокируйте чтобы читать дальше
Чтобы прочитать этот текст, пожалуйста, оформите подписку