"Предпоследний диктатор Европы" и розыск Светланы Тихановской с участием России

Спеціально для Радіо.Свобода

Знаменитий литовський поет і дисидент Томас Венцлова назвав білоруського очільника Олександра Лукашенка "передостаннім диктатором Європи", маючи на увазі, що останній диктатор – президент Росії Володимир Путін. Венцлова, який добре пам’ятає демократичні революції в країнах Центральної Європи, переконаний в остаточній перемозі білоруської демократії, він вважає це просто питанням часу.

Венцлова слушно нагадує, що перший секретар ЦК ПОРП Войцех Ярузельський, який запровадив воєнний стан у Польщі та ухвалив рішення про ізоляцію керівництва незалежної профспілки "Солідарність" на чолі з майбутнім президентом Польщі Лехом Валенсою, через кілька років був змушений погодитися на проведення "круглого столу" з представниками опозиції.

І тут дійсно можна провести паралель між тим, що відбувалося після створення "Солідарності" в комуністичній Польщі, й тим, що відбувається у Білорусі після початку протестів.

Керівництво ПНР спочатку намагалося не помічати появи "Солідарності" й оголошувало ворогами країни інтелектуалів із Комітету захисту робітників. Потім пішло на перемови із профспілковими активістами, цей процес дещо нагадує поїздку Лукашенка до слідчого ізолятора та розмову з ув’язненими там опозиціонерами – адже вся влада продовжувала зберігатися в руках комуністичного керівництва, а у Польщі залишалися радянські війська.

Коли керівники країни переконалися, що більшість їхніх співвітчизників підтримує "Солідарність", а не ПОРП, влада вирішила оголосили воєнний стан й у Польщі запанувала реакція – тисячі людей було заарештовано, багато хто втратив роботу, залишив країну. Однак пройшло усього кілька років – і генерал Ярузельський змушений був погодитись на нові перемови з опозиціонерами та на поступову демократизацію країни.

Розшук Тихановської Росією зменшує симпатії білорусів до Москви

Режим Лукашенка зараз перебуває на першій стадії, у намаганні не помітити масштаби протестного руку й залякати його представників. Рішення про оголошення у міжнародний розшук колишнього кандидата на посаду президента Білорусі Світлани Тихановської яскраво про це свідчить. На авторитеті самої Тихановської це ніяк не відзеркалиться, ба більше – посилить її підтримку й серед протестувальників, і серед європейських лідерів.

Президент Литви Гітанас Науседа вже закликав Європейський союз ігнорувати білоруський ордер. А те, що до розшуку опозиціонерки формально підключилася Росія, і її керівництво не вбачає політичної вмотивованості у рішенні про розшук колишньої кандидатки, тільки зменшує традиційні симпатії білорусів до Москви.

Лукашенко зараз налаштований на жорсткі дії до тих, хто не погоджується з його "перемогою" на президентських виборах і продовженням його безкінечного правління у Білорусі. Але це означає, що тепер його влада триматиметься не на популістських гаслах й обіцянках збереження "старого доброго" радянського минулого, а виключно на багнетах.

А це – не дуже зручна опора навіть для "передостаннього диктатора Європи".