Постпандемичный мир: Украина должна выбить себе место в новой реальности

Погодьтеся – в час, коли ми очікуємо, що нас вдарить цунамі коронавірусу, а скоріше за все хвиль буде декілька, ідеї на кшталт "а що після" виглядають віддаленими і дещо маніпулятивними. Більшості з нас хочеться повернутися до "нормальності", навіть, якщо вона не дуже подобалася.

Але ризикну ствердити, що для когось на жаль, а для когось на щастя, світ після цієї пандемії вже ніколи не буде таким, як раніше. Пандемія - це значно більше, ніж просто стрес-тест, вона змінить наш спосіб життя, відносини між людьми і між країнами, змінить самі країни і міжнародні інституції та призведе до перезавантаження правил гри у світі.

Пандемія тільки розвивається, але деякі речі вже є більш, ніж очевидними.

По-перше, є виклики і проблеми, які стосуються буквально кожного, незалежно від причин їх виникнення. Водночас, у нас немає жодних ефективних механізмів впливу на вирішення цих проблем. Це дуже відчутно під час пандемії, але так само стосується змін клімату, біженців або організованої злочинності.

Читайте також - Коронавірус і світ: три сценарії розвитку подій на наступні півтора року

Світові інституції і формати з їх повноваженнями та інструментарієм абсолютно нездатні впоратися з такими масштабними проблемами. Всесвітня організація охорони здоров’я перетворилася на звичайного консультанта, замість того, щоб бути глобальною "швидкою допомогою". "Велика двадцятка" не подає ознак життя, зрештою як і "Велика сімка". Як формальні, так і неформальні структури фактично нездатні зробити реальний внесок у вирішення проблеми. Якщо ситуацію не змінити - проблеми нас всіх "швидко повирішують".

По-друге, пандемія виявила жахливу відсутність солідарності, банальне суперництво за медичне обладнання, слабку співпрацю навіть в рамках Європейського Союзу через просту нестачу координації. Це лякає. Хоча й не вибачає такі ескапади, як у президента Сербії Александара Вучича, який звернувся до Китаю за допомогою і почав звинувачувати ЄС у відсутності належного сприяння і браку солідарності.

Останніми роками тенденція до фокуса на інтереси держав на шкоду міжнародній взаємодії явно домінувала. Пандемія або остаточно "добиватиме" солідарність, або призведе до виникнення нової її якості. Країни, по яких вдарила пандемія, дотримуються своїх власних національних стратегій і, ймовірно, зроблять з результатів серйозні висновки. Свої висновки або спільні висновки: від цього залежатиме, як виглядатиме світ у наступні десятиріччя. Альтернатива очевидна: або більше націоналізму або нові форми глобалізації і взаємодії. Статус-кво неможливий.

Читайте також - Всі кричать про початок апокаліпсису. На яких даних ви зробили такий прогноз?

По-третє, якість інституцій критична для подолання таких викликів як пандемія. Необхідність зміцнювати інституції, як національні, так і міжнародні, вже є очевидною (тим більше для України, де більшість інституцій у занепаді або близькі до колапсу і потребують перезавантаження).

Є дві опції: "більше держави", тобто big government або передача частини функцій бізнесу і громадянському суспільству. Майже очевидно, що в рази зростуть функції контролю та втручання в особисте життя, аналіз та моніторинг великих обсягів даних. У Китаї було апробовано багато методів щодо слідкування, розпізнавання, аналізу даних, контролю соціальних мереж, використання дронів і всього іншого.

Я не виключаю, що у майбутньому, щоб спокійно подорожувати, ми будемо вимушені погоджуватися на моніторинг даних щодо нашого здоров’я або навіть надаватимемо згоду на зчитування з датчиків деяких параметрів нашого стану в режимі реального часу. Слідкування за нами за допомогою мобільних телефонів (вже зараз це використовується для визначення контактів заражених) може стати рутиною. За нами слідкуватимуть як національні уряди, так і міжнародні структури.

Чи готові ми платити цю ціну і яку саме? До речі, це буде мати значення і для боротьби зі злочинністю, тобто голлівудські бойовики про майбутнє можуть швидко стати реальністю. Вже не кажу, про тих, хто знаходиться на нелегальному становищі, в тому числі працює. Це буде набагато складнішим.

Читайте також - Коронавірус і карантин: наше завдання - пережити кризу. Мої п'ять порад

По-четверте, популізм приваблює, коли він недорого коштує. Коли ж мова іде про життя та існування, хочеться вірити професіоналам і даним. Хочеться взагалі комусь вірити. Такі речі як вірусологія, експоненційне зростання і багато інших тепер цікаві всім, сподіваюся, не тільки сьогодні.

Наразі є дві базові моделі подолання пандемії: жорстко авторитарна (наприклад Китай) та демократична, причому остання має дуже значні відмінності. Південна Корея, Японія, США, Італія, Німеччина, Великобританія – всі вони дотримують досить різних тактик подолання пандемії. Не виключено, що налякані люди, що пройшли через страждання хвороби, зроблять вибір на користь нового популізму, але шанс, що вони виберуть достойних довіри політиків і професіоналів, є. Такі політики мають використати час для створення нових демократичних процедур, адекватних навіть вже не сьогоднішнім, а майбутнім реаліям і створити принципово нові механізми міжнародної співпраці. Не ті, що будуть радити, а ті, що будуть діяти.

По-п’яте, можна (і потрібно!) обговорювати доцільність жорстких заходів карантину, але вибір очевидний. Згідно з останньою доповіддю Імперського коледжу у Лондоні, який вважається одним з найреномованіших у світі, якщо не застосовувати таких заходів, то у США та Великобританії кількість хворих, що потребуватимуть інтенсивної терапії, у вісім (!) разів перевищить нинішні потужності.

Читайте також - Коронавірус і світ: три сценарії розвитку подій на наступні півтора року

Про Україну та нашу медицину краще взагалі мовчати. Ми маємо звикнути до тримання соціальної дистанції. Не виключено, що після пандемії значна частка новопридбаних звичок і правил залишиться, в тому числі на рівні підсвідомості. Доступ до магазинів, парків, спортзалів тощо буде вже не вільним, а лімітованим і структурованим. Зміняться соціальні звички та навіть родинні зв’язки – відносини між поколіннями.

Наразі основними носіями вірусу є молодь, а основні страждання сконцентровані на людях похилого віку. Чи будуть покоління існувати в одному просторі і часі, та як це позначиться на згуртованості суспільства і взагалі на існуванні суспільства як такого: від існування солідарної пенсійної системи до моральної солідарності? Те саме буде і для міжнародних заходів. Саміт "Сімки", наприклад, цього року буде віртуальним. Сподіваюся, багато заходів Організації Об'єднаних Націй, які невиправдано дорого коштують, теж.

По-шосте, здоров’я окремого індивідуума буде важливим для здоров’я всього суспільства. Буде соціальний пресинг слідкувати за своїм здоров’ям і дотримуватися гігієни, причому часто це буде приймати екстремальні форми переслідувань, цькування та хейтерства. Стан здоров’я стане "перепусткою" до суспільного і, безумовно, політичного життя. Що це буде означати для толерантності та інклюзивності, для відношення до "інших" залишається невизначеним.

По-сьоме, такі країни як Україна є і будуть найбільш вразливими до майбутнього. В нас немає ефективних інституцій, тільки формується українська політична нація, немає спільного образу і бачення майбутнього як відкритого суспільства, пов’язаного спільною ментальністю, спільною ідентичністю та навіть спільною системою цінностей.

Читайте також - "Від нас щось приховують?". Життя при карантині: жартувати або боятися

Однак, це дає нам унікальний шанс на повне перезавантаження суспільства та країни. Для цього важливо не помилитися у виборі партнерів і друзів та не обрати тих, що виглядають простіше і зрозуміліше, менше вимагають, пропонують "міжсобойчики" і таємні домовленості замість партнерства і прозорості.

Наразі багато викликів одночасно зійшлися навколо нас - російська агресія, переддефолтна економіка, пандемія коронавірусу, економічна криза, безпрецедентна поляризація суспільства. Ми знаходимося не в менш, а більш небезпечній реальності, ніж навіть у 2014 році.

Після пандемії, а ми її безумовно подолаємо, є три базових варіанти нової світової реальності: (1) відкат до ще більшого націоналізму, домінуванню короткострокових національних інтересів, (2) клапотний світ, в якому кожен за себе і керується власною стратегією або її відсутністю, де немає сталої безпеки, а все плинне та динамічне або (3) принципово нова форма глобалізму, що на відміну від післявоєнної архітектури, не буде базуватися на здатності окремих гравців блокувати справедливість і майбутнє.

Ми маємо, ні – мусимо (!) працювати над опцією номер три. У перших двох нас з великою ймовірністю просто не буде. Я хочу, щоб всі про це пам’ятали.