Почему законопроект Разумкова и е-декларирование не отремонтирует, и кризис с КСУ не решит

Минулого тижня у Верховній Раді у відповідь на очевидно необґрунтоване рішення Конституційного Суду, яким фактично нівельоване електронне декларування держпосадовців, спікер ВР Дмитро Разумков ініціював законопроєкт №4304, який нібито мав вирішити кризу, яка виникла після рішення Суду. 

Законопроєкт складається з двох ключових норм, якими пропонується:

1. "Відновити дію" тих положень, які були визнані неконституційними, у редакції на день ухвалення рішення КСУ.

2. Доручити Кабміну розробити за наступні два місяці законопроєкт із пропозиціями змін для врахування рішення КСУ щодо нівелювання декларування. 

Законопроєкт Разумкова намагаються представити як такий, що є шляхом виходу з конституційної кризи та відновленням декларування. Однак законопроєкт не досягає ні першого, ні другого. 

Чому цей законопроєкт не вирішує кризу навколо КСУ? 

Рішення Конституційного Суду щодо декларування та повноважень НАЗК найяскравіше показало, наскільки необгрунтованими можуть бути рішення КСУ і якої шкоди вони можуть нанести. 

Проблеми з цим рішенням є очевидними: тут відсутнє належне обґрунтування неконституційності більшості норм, судді КСУ вийшли за межі предмету подання, навіть не спробували дізнатись думку учасників провадження з питань співвідношення перевірок декларацій та незалежності суддів, вдались до абсурдних маніпуляцій заради знесення якомога більшої кількості норм закону. 

Після такого рішення усім зрозуміло, що судді КСУ фактично нічим не обмежені від повторення таких самих маніпуляцій при розгляді наступних справ, які стосуються ключових реформ. 

Законопроєкт Разумкова жодним чином не зупиняє Конституційний Суд від "штампування" аналогічних необґрунтованих рішень в інших справах – наприклад, щодо Вищого антикорупційного суду або щодо Фонду гарантування вкладів фізосіб. Негативні наслідки від них будуть ще більшими у порівнянні з рішенням щодо контролю декларацій. 

Отже, оскільки тут взагалі не підняте питання діяльності Конституційного Суду, то законопроєкт ніяк не допомагає уникнути подібних свавільних рішень у подальшому. 

Судді КСУ зможуть продовжувати ухвалювати подібні необґрунтовані та необ’єктивні рішення, які підриватимуть досягнення останніх років та ще й ставитимуть під питання нашу подальшу співпрацю із західними партнерами. 

Чому цей законопроєкт не вирішує проблем щодо декларування посадовців? 

І на засіданні Ради, і в публічній комунікації багато депутатів переконують суспільство у тому, що цей законопроєкт дозволяє швидко "відремонтувати" процедури перевірки декларацій, повноваження НАЗК та відновити відповідальність за неправдиве декларування. Однак у нинішньому вигляді законопроєкт не зможе цього забезпечити. 

Як зазначалось вище, пропонується просто "відновити дію" тих норм закону, які визнані неконституційними. 

"Відновити дію" скасованих КСУ положень можна було би, якби вони були просто призупинені. Однак, 27 жовтня цього року – в день ухвалення рішення суддями КСУ – ці норми вже втратили чинність. У ст. 152 Конституції України визначається, що неконституційні акти чи положення втрачають чинність з дня ухвалення рішення КСУ, якщо у самому рішенні це не відтерміновано. Норми, які були визнані КСУ неконституційними, фактично припинили існувати, тобто, відновити дію вже неіснуючих положень просто неможливо. 

Це означає, що у разі прийняття закону в запропонованій редакції майже напевне усі проведені перевірки, складені протоколи та висновки про правопорушення зможуть бути успішно оскаржені в судах і ще кілька місяців роботи НАЗК буде фактично нівельовано. 

Стаття про кримінальну відповідальність взагалі навряд буде застосовуватись – з одного боку, через ту ж саму сумнівну перспективу застосування нечинної норми, а з іншого боку – самі слідчі та прокурори навряд докладатимуть зусиль до розслідування проваджень за цією статтею, розуміючи, що вона скоро знов зміниться і попередні справи знов, з високою вірогідністю, "обнуляться". 

Багатьом депутатам вигідно ухвалити законопроєкт у такому вигляді, оскільки це дозволяє зробити їм вигляд, що проблеми начебто більше немає, але насправді не вирішивши нічого. Фактично, це дозволить усім посадовцям подати ще одну щорічну декларацію, за недостовірні дані в якій кримінальна відповідальність ні для кого не настане. 

Можна також бути впевненим, що нинішній склад Конституційного Суду швидко зможе визнати цей закон неконституційним, якщо відповідне подання швидко ініціює група депутатів (на жаль, у цьому теж можна не сумніватись).

Який вихід? 

Законопроєкт авторства Разумкова та ще 125 нардепів не можна ухвалювати за основу та в цілому – його слід обов’язково доопрацювати до другого читання, аби він справді відновлював дію положень антикорупційного законодавства. 

Паралельно з цим необхідно унеможливити ухвалення Конституційним Судом очевидно необґрунтованих та маніпулятивних рішень, які нівелюють інституційні реформи та ставлять під сумнів наше партнерство з ЄС та іншими міжнародними партнерами.