Почему Путин согласился на встречу, или Что в рукаве у КГБшника

Чому саме зараз?

В канцлера Німеччини Ангели Меркель скоро завершується її багаторічне перебування на посаді. Вона дійсно переймалася мінським процесом всі ці роки й прагне бодай якогось прогресу на фініші своїх повноважень.

Президент Макрон заходить в виборчу кампанію. Він ніколи особливо, насправді, не переймався мінським процесом, але зараз прагне лідерства в ЄС, і хоче закріпити за собою успіх - зокрема в чутливому питанні звільнення заручників. Він не проти, аби компроміс на Донбасі відбувався виключно за рахунок України.

І Німеччина, і Франція, як і ЄС вцілому хотіли б потепління з Росією. Якщо це відбудеться за рахунок України - так і буде.
Президент Зеленський прагнув зустрічі з Путіним з першого дня своєї каденції, бо щиро і дещо наївно вірить, що зможе причарувати КДбіста й закінчити війну, що він везунчик і фортуна й цього разу допоможе. Його команда й досі не до кінця вірить, що війну розпочав і може завершити тільки Путін.

Але дату саміту і згоду на нього давав четвертий. Росії не вистачило кілька місяців добудувати "Північний потік-2", і їй конче необхідні ці кілька місяців мати транзит через Україну. Потім тема транзиту стане ще однією темою шантажу Києва. А зараз саме газове питання, а не Донбас, були вирішальними для Путіна, коли він погодився на зустріч. Саме тому газові двосторонні переговори в кілька раз за часом перетягти 10-хвилинну двусторонку президентів України і РФ, де навіть не прозвучало слово Крим (добре, що Зеленський згадав про анексований півострів на брифінгу). Плюс, Москва втомилася від санкцій, звичайно, й вже майже повернулася до столу великих - тому Путін прагне прискорити цей процес виходу РФ з міжнародної ізоляції, куди ми так важко його загнали. Але ключове - газ.

Безумовно, це була важлива зустріч нормандської четвірки після трирічної перерви. Але вона не стала історичною. Не відбулося ні зради, ні перемоги. Ні підписання миру, ні капітуляції. Й скорше, це добре для України на цьому етапі.

Прогнозовано і дуже важливо - що до кінця року будуть звільнені заручники. Для мене це має дуже особистосний вимір, вболіваю, щоб серед списку були Станіслав Асєєв і наші військові, яких з 2015 року утримують бойовики в окупованому Донецьку і Луганську. Путін не віддав нам їх в грудні 2017 року, вкравши ще два роки життя хлопців і їх родин. Очевидно, Путін міг звільнити заручників вже давно, але тримав як козир в своєму КДБшному рукаві. Це найвагоміший результат саміту.

Добре, що Зеленський згадав про червоні лінії і неможливість федералізації, про принциповість звільнення всієї території Донбасу.
Правильно, що СММ ОБСЄ має моніторити безпекову ситуацію 24/7, ми наполягали на цьому всі роки.

Прогнозовано і погано, що безпекові питання не вирішені, Путін відкладає їх на другий план. Погано, що не обговорювалася дорожня карта, яка б включала першочерговість безпекових пунктів, виведення іноземних військ, повернення до протоколів вересня 2014 року. Погано, що на переговорах жодного разу не прозвучало Дебальцеве, Новоазовск.

Домовилися домовлятися.

Очевидно, що РФ спробує дотискати Україну по газовому питанню, підписанню короткотермінового контракту, відмови від позовів Нафтогазу до Газпрому на 3 млрд і 12 млрд. Москва дотискатиме на політичному блоці Мінська на своїх умовах, постійному статусі для окупованих територій і проведення виборів території, де залишаються російські війська.

Очевидно, що для збереження санкцій ВР буде пролонгувати старий закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. Нового немає. До речі, це також пікантна деталь. Нинішня влада нищівно критикувала мінські угоди, в тому числі і прийняті нами закони, будувала на цьому свою виборчу кампанію. Натомість, нічого нового поки що не запропонувала.

Тим не менш, президент Зеленський не обійшовся без критики попередника, Петра Порошенка, мовляв, він змушений виконувати підписане не ним, в тому числі в найболючішому питанні кордону. Критики Путіна, який не виводить військ, повторюючи про "нас там нет" і прямий діалог з Донбасом - не спостерігалося...

В важких міжнародних переговорах надзвичайно важливий беграунд. Знати, пам'ятати, аналізувати, використовувати. Мінські угоди були підписані в найтрагічніші для України дні, коли треба було зупинити Іловайську і Дебальцевську бійні, вбивство українців.

Ми використали паузу для нарощування міці української армії, посилення нашої оборонної сфери. Наступники, користуйтеся цим. Щось підписали не так і не те - підпишіть свій план, свою дорожню карту, яка приведу Україну до миру через перемогу. Ми ж в усіх питаннях, що працюють на Україну, точно будемо владу підтримувати. Бо ворог - в Кремлі. Це аксіома.

PS. Головний провал і зрада дня - прес-служба президента. Звільніть їх, найміть краще Теслу.