Обмен заключеными: Путин поступил с Израилем так, как с Украиной

Спеціально для Крим.Реалії

Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков повідомив, що його шеф Володимир Путін ухвалить рішення про помилування ізраїльтянки Наами Іссахар після завершення усіх необхідних формальностей. Можна вважати, що питання про помилування вирішене, і громадянка Ізраїлю, яку в Росії засудили до семи з половиною років ув'язнення за звинуваченням у транспортуванні та контрабанді наркотиків, не проведе у в'язниці довгі роки.

З формальної точки зору можна вважати, що ми маємо справу зі звичайним збігом обставин. Ізраїльтянка, яка летіла з Індії до Ізраїлю транзитом через сумнозвісний московський аеропорт Шереметьєво, перевозила у багажі дев'ять з половиною грамів гашишу, виявленого відповідними службами аеропорту. І понесла відповідальність, згідно з чинним законодавством.

Однак, це тільки на перший погляд. Важко зрозуміти, наприклад, чому Іссахар раптово звинуватили не тільки у перевезенні, але й у контрабанді наркотика, хоча ніякої контрабанди, власне, й не було. Адже вирок за перевезення і вирок за контрабанду ‒ це зовсім різна міра відповідальності.

Складається враження, що російські спецслужби просто сприйняли затримання Іссахар як чудову можливість поторгуватися з Ізраїлем, як отримання "матеріалу для обміну".

Спочатку намагалися домогтися видачі в Росію хакера Олексія Буркова, якого американці підозрюють у причетності до злочинів у сфері банківської безпеки.

А коли ізраїльтяни, за повідомленнями ЗМІ, не погодилися обміняти свою громадянку на росіянина і видали його Сполученим Штатам, зацікавилися єрусалимською нерухомістю. І, за повідомленнями ізраїльських медіа, домоглися від ізраїльського уряду передачі знаменитого Олександрівського Подвір'я в Єрусалимі Імператорському палестинському товариству, очолюваному колишнім прем'єр-міністром Росії Сергієм Степашиним.

Тобто в ситуації з Ізраїлем, Кремль повівся так само, як поводиться при звільненні українських заручників.

Згадаймо, як усе це відбувалося:

- Людей звільняли, коли потрібно було підняти політичний рейтинг давнього союзника Володимира Путіна Віктора Медведчука.
- Або, коли потрібно було продемонструвати конструктив у відносинах із вічним другом-ворогом Путіна, президентом Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом.
- Або, коли потрібно було перешкодити свідченням Володимира Цемаха ‒ важливого свідка у справі про знищення малайзійського Boeing.
- Або коли потрібно було врятувати від покарання "беркутівців" ‒ учасників розстрілу Майдану.

Якщо Україні нічого запропонувати Кремлю, якщо у Путіна немає жодних стратегічних або сьогохвилинних інтересів, він продовжує тримати людей в ув'язненні ‒ просто тому, що сприймає їх, думаю, не як людей, а як матеріал для здійснення своїх політичних планів або задоволення своїх амбіцій.

Схоже, якщо йому не вдається звільнити "потрібну людину" або убезпечити себе та своїх сподвижників, ‒ може, задовольнитися хоча б нерухомістю.