"Морская болезнь" Украины: хронический абсурд на фоне вторжения

Можна стверджувати про виникнення за крайній рік щирого інтересу суспільства до неординарних подій, що трапляються у морських просторах біля України. І це легко зрозуміти, адже сюжети масових викрадань рибалок, барж з кримськими цигарками на одеських пляжах, абордажу катерів ВМС України російськими спецназівцями чи палаючих тижнями газовозів, дрейфуючих біля окупованих берегів, нагадують не шпальти новин – а трейлери гостросюжетних фільмів. Морські простори біля українського узбережжя поступово перетворилися на суцільну піратську Тортугу, за якою цікаво дивитися з телеекранів. Але – не вести в таких умовах чесний бізнес чи обійматися розвитком приморських громад.

Звісно що така ситуація склалася не за місяць та й не за рік. Звісно, що агресія РФ, окупація Криму та ефективний контроль російського флоту за більшою частиною українських морських просторів як мінімум не додали державному управлінню нових можливостей у цій сфері. Але ризикну стверджувати, що більшість проблем морської галузі виникло до 2014 року, а в умовах закриття кримських портів, блокування Керченської протоки, фронту під Мариуполем вони просто отримали нове звучання. Та жодна з них при цьому не була вирішена остаточно, попре окремі дуже несміливі спроби держави щось змінити.

Так, у 2018 році було нарешті утворено окремий центральний орган влади – Морську адміністрацію, яка від імені держави має здійснювати насамперед контроль порту та контроль прапору. Нагадаю, що раніш, зокрема й в умовах війни такого органу ми не мали багато років. Скільки ж буде наразі розплутуватися субординаційний клубок між профільним Міністерством інфраструктури, Морадміністрацією, купою державних установ та підприємств та утвореним за "проффесорських" часів господарсько-управлінським левіафаном Адміністрації морських портів України – не знає ніхто.