Между политикой и правом: ЕС, НАТО, ПАСЕ и современная Украина

18 вересня 2019 року в українському парламенті відбулася знакова подія, які залишилася майже непоміченою для медіа. Йдеться про спільне засідання двох комітетів Верховної Ради: з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва й з питань інтеграції України з Європейським Союзом, на яких були присутні профільний Віце-прем’єр-міністр, Міністр закордонних справ та ключові посадовці Офісу Президента. Хоча захід стосувався визначенню перспектив взаємодії з трьома інституціями: Радою Європи, Євросоюзом та НАТО, суспільство сприйняло насамперед схвалене вочевидь за підсумками засідання рішення про утримання від делегування Україною власних парламентарів у ПАРЄ. Але звісно в сучасних умовах гострих питань у відносинах нашої держави з європейськими та євроатлантичними структурами більше ніж достатньо, й крім окремих органів Ради Європи. Спробую стисло викласти свої міркування щодо можливих напрямів невідкладних дій України за трьома ключовими структурами, що наразі об’єднують більшість цивілізованих націй світу.

Щодо Європейського Союзу

Основним викликом у відносинах України та Європейським союзом (ЄС) залишається реалізація Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та ЄС, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони про асоціацію 2014 року (далі – Угода), яка набула між сторонами юридичної сили у 2017 році. Період вступу Угоди в силу 2014-2017 років, в рамках якого мали бути розпочатими істотні зміни законодавства України для адаптації регламентів та директив ЄС та вирішено питання офіційних перекладів більшості необхідних для цього актів ЄС, не було ефективно використано.