Макрон начинает и... что дальше? Перспективы развития Евросоюза
Президент Франції виступив зі зверненням до європейців, яке минулого тижня було поширене всіма мовами Європейського Союзу. Що пропонує амбітний політик та яким є місце України в архітектурі майбутнього Старого Світу? Давайте спробуємо розібратися.
Мобілізуючі передумови
Показово, що Еммануель Макрон на початку 2018 року називав минулий рік найважливішим у боротьбі за майбутнє Європи. На посаді президента Франції він не приховує прагнення бути політиком континентального масштабу, можливо, навіть змінити в якості лідера континенту Ангелу Меркель. З канцлером Німеччини французького президента пов’язують союзницькі відносини, вони проводили переговори наприкінці лютого у Парижі. Практично впевнений, що бундесканцлерін проглянула ініціативи свого політичного союзника, про намір оприлюднити які було оголошено ще 18 лютого. І протягом двох тижнів ініціатива визрівала та відшліфовувалася.
Минулий рік позначився у Франції виступами «жовтих жилетів», які спричинили помітну політичну кризу та змусили Макрона розпочати всередині країни діалог щодо можливих перетворень. Нагадаю, що криза відбувається у першій частині президентської каденції Макрона, і далеко не факт, що друга половина буде більш успішною. Проте не варто пояснювати загальноєвропейські ініціативи французького президента виключно прагненням перевести стрілки з внутрішньополітичних проблем: Париж історично намагається бути законодавцем моди у багатьох сферах життя, і політика не є виключенням. Пригадайте, зокрема, масштабне святкування у Франції 100-ліття завершення Першої світової війни у листопаді 2018 року, яке пройшло форматі Форуму миру, куди запросили лідерів різних держав світу.
Принагідно нагадаю, що 15 років тому вже здійснювалася спроба ухвалити Конституцію ЄС, проте вона зіткнулася з фатальними труднощами на етапі ратифікації країнами-членами ЄС. Учасники Євросоюзу були змушені ухвалити у 2007 році Лісабонський договір. Відзначу також, що Еммануель Макрон та Ангела Меркель послідовно виступають за зміцнення структури ЄС, проте їхні пропозиції далеко не завжди знаходять позитивні відгуки.
План Макрона
Президент Франції визначив майбутні вибори до Європарламенту, які пройдуть наприкінці травня 2019 року, вирішальними для долі континенту. Він назвав Brexit, процедура якого досі залишається невизначеною, проте помітно впливає на європейську політику, символом небезпеки. Еммануель Макрон нагадав європейській спільноті, що Європа – це безпрецедентний успіх, який втілюється у різних сферах життя, що дозволяє Європейському Союзу бути прикладом позитивного розв’язання проблем для всього світу.
Проте є низка дій, які, на думку Макрона, варто обговорити на загальноєвропейській конференції, яка має пройти до кінця поточного року. Він пропонує, зокрема, створити Європейське агентство захисту демократії, яке могло б унеможливити втручання до перебігу виборів та заборонити фінансування політичних партій Старого Світу ззовні. Нагадаю, що під час президентських виборів сам Макрон ледь не став жертвою атак численними фейками, а його суперницю Марін Лє Пен небезпідставно звинувачують у фінансуванні Кремлем.
Макрон також пропонує утворити загальноєвропейський Офіс притулку, спільні прикордонні сили та переосмислити Шенгенську зону як об’єднання. У поєднанні з закликом надавати підтримку Африці можна говорити про наміри лідера однієї з провідних країн ЄС вирішувати проблему біженців не лише по факту їх появи на кордонах, але і забезпечувати адекватне реагування на неї в ході зародження криз, якими відзначаються країни третього світу. До речі, Еммануель Макрон закликав створювати нові робочі місця на європейських підприємствах та обмежувати діяльність виробництв, які компрометують спільні цінності, зокрема, захист навколишнього середовища.
Об’єктивні труднощі
Буде перебільшенням стверджувати, ніби в Європейському Союзі на заклики Макрона відреагували «у спільному схваленні». Насправді ЄС переживає проблеми і з власною ідентичністю, і з перспективами розвитку, тому вчорашня «гроза авторитетів» не сприймається як істина в останній інстанції. Що, до речі, відповідає традиціям європейської політичної культури. Зокрема, британська The Guirdian доволі скептично сприймає заклики французького президента та натяки на те, що Сполучене Королівство повернеться до оновленого Євросоюзу.
Ще більше скепсису демонструє Центральна Європа. Вслід за зверненням Макрона прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан публічно не виключив виходу керованої ним партії «Фідес» зі складу найпотужнішої політичної сили Старого Світу – Європейської народної партії. Орбан веде вже тривалу інформаційну війну проти керівництва Єврокомісії, відмовляючись приставати на спільні правила міграційної політики, які, на його думку, несуть пряму загрозу угорській національній ідентичності. Якщо «Фідес» катапультується зі складу ЄНП, не виключено, що партія посилить популістський політичний проект, який створюють італійський віце-прем’єр Маттео Сальвіні та лідерка французького «Національного об’єднання» Марін Лє Пен. За такого сценарію до цього об’єднання може приєднатися польська правляча партія «Право і справедливість», і подібна конфігурація може суттєво змінити перебіг виборів до Європейського Парламенту.
Де Україна?
Нашій державі у виступі Макрона місця не знайшлося. Нічого дивного у цьому немає, адже Україна не має офіційного статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу, а Франція, відверто кажучи, навряд чи може бути названа послідовним лобістом європейської інтеграції України. Відносини між Києвом та Парижем, які трохи потепліли за президентства Франсуа Олланда, сьогодні знову не відрізняються високою інтенсивністю, у європейському середовищі відсутній ентузіазм стосовно зближення з Україною, там вважають, що Угоди про асоціацію буде достатньо протягом тривалого часу.
Якщо говорити геть відверто, то і розміри, і слабка реформованість нашої держави суттєво впливають на діалог між Україною та ЄС. Проте нарікати на партнерів у даному випадку – слабка позиція, ми маємо розуміти, що зближення з Європейським Союзом є складним процесом, і успіху у ньому можуть бути досягнені виключно всупереч, а не завдяки існуючій політичній кон’юнктурі. Без реалістичності сприйняття та усвідомлення необхідності здійснення складних перетворень всередині України говорити про європейську інтеграцію – означає використовувати геополітичне плацебо. Тому європейська інтеграція для реалізації поставлених цілей має стати непорушною складовою національних інтересів України, а її механізми – бути дієвими та зрозумілими для суспільства.
- Опубліковано в газеті «Вісті Центральної Спілки споживчих товариств України», № 12/2019
Передруковується з дозволу автора та редакції - Читайте також: Цивилизационный выбор Украины теперь необратим
Хотите стать колумнистом LIGA.net - пишите нам на почту. Но сначала, пожалуйста, ознакомьтесь с нашими требованиями к колонкам.