Ключевая политическая реформа: кто выиграет от открытых списков?

Минув 21 місяць від моменту ухвалення Виборчого кодексу в першому читанні, опрацьовано 4568 поправок до законопроекту, більш ніж місяць тривав повторний розгляд документа у сесійній залі, після чого спікер Андрій Парубій 17 разів ставив законопроект на голосування – і ось нарешті 230 "за". 

Насправді, реформа мала відбутися ще 2015 року, в чому можна переконатися, прочитавши Коаліційну угоду. Цей пункт потрапив до адженди політиків на хвилі Революції Гідності, адже саме відкриті списки мали дати оновлення політичної еліти, злагодженішу роботу парламенту та становлення партійної системи. Втім, включати красиві гасла до передвиборчих програм, озвучувати їх на міжнародних майданчиках та в українських прес-центрах, політикам виявилося набагато легше, ніж реально вбити мажоритарку.

Попри обіцянки, чинні нардепи і президент не поспішали позбавляти себе інструменту відновлення у владі. Для мажоритарників-самовисуванців схема проста: береш субвенцію на округ, піаришся на зроблених за неї об’єктах, "досіваєш" від імені власного благодійного фонду, переобираєшся, відбиваєш свої витрати "правильними" голосуваннями у наступному скликанні. Скандальні партійці, яких соромно взяти в список, йдуть за тією ж схемою, а потім приєднуються до своєї фракції. За закритими списками – головне потрапити у прохідну частину списку, а далі справа за рекламою. 

Президент через мажоритарку суттєво збільшує представництво своєї фракції: так спочатку зробив Янукович, потім Порошенко, і так само має хороші шанси повторити чи навіть перевершити їхній успіх новий президент Зеленський.

Тому саме наступному, 9-му скликанню парламенту, доведеться виправляти те, що чинні нардепи зробити не змогли, – щонайменше змінити дату введення в дію Виборчого кодексу, аби він запрацював не з грудня 2023 року, а з січня 2020 року. Тоді за новими правилами відбудуться чергові (а, може, й позачергові) місцеві вибори.

Чому це важливо?

Тому що від відкритих списків, в першу чергу, виграємо ми – громадяни України, які отримають краще представництво своїх інтересів. Запит на це висловлювали учасники численних зустрічей та публічних консультацій з виборчої реформи, які Центр UA провів по всій країні. Українці хочуть впливати на те, хто персонально їх представлятиме, але розуміють, що це мають робити партійні команди, а не воїни-одинаки.

Виграють і партії, які матимуть значно більше стимулів розбудуватися як сучасні відкриті інституції з національним покриттям, візіями державної політики та продуманим добором кадрів. 

Як це працює?

"Відкритість" списків означає, що виборці можуть впливати на те, в якому порядку кандидати від однієї партії будуть отримувати мандати. Наприклад, на парламентських виборах в країні буде сформовано 27 округів, що переважно збігаються з межами областей. Партія затверджує загальнонаціональний рейтинговий список зі щонайменше 135 кандидатів, усі з яких мають бути розподілені по регіональним спискам мінімум по п'ять у кожній області.

Виборці можуть голосувати як за партію, так за партію і конкретного кандидата з її регіонального списку, так збільшуючи його чи її шанси пройти в Раду. Депутатські мандати отримають лише ті партії, які подолають 4% бар’єр. 

Критики реформи говорять, що ця система буде складною для виборців, і це правда.

Але ми не перша країна, яка запроваджує відкриті списки, і українці достатньо освічені, щоб з ними розібратися.

Якщо кодекс введуть в дію наступного року, у нас буде достатньо часу до наступних виборів, аби і Центральна виборча комісія, і партії встигли провести відповідну просвітницьку кампанію.

Натомість, перші вибори за відкритими списками будуть викликом, перш за все, для політиків, адже їм доведеться навчитися домовлятися про цивілізовані правила гри та формувати достатньо великі та якісні команди для перемоги.

Але ж, чи не цього потребує Україна зараз? Відкладати ключову політичну реформу більше не можна.