Живой товар: заложники как фактор государственной политики

Сумне п’ятиріччя конфлікту призвичаїло нас до слів «політв’язні» та «заручники». Але загальновідомість проблеми не означає зрозумілості її вирішення, хоча певні практики у суспільстві та в публічному управлінні вже склалися, і часто така діяльність стає, на жаль карго-культом чи ерзацем радянської міфології.

Бо саме для соціалістичної пропаганди, як повивальної бабки нинішніх публічно-інформаційних дій більшості політичних структур України, властиво накопичування пантеонів героїв із формуванням навколо них релігійного, замішаного, якщо не на вірі, то на владній проповіді та суспільній звичці поклоніння.

Персоналії святців радянських часів були, як правило, героїчно померлими, їх переліки складалися та оновлювалися десь дуже далеко від реального життя, а потім безапеляційно спускалися для організованого жалю та шанування до грішних громадян. Анекдотична історія про долі справжніх «героїчно загиблих панфіловців», виявлених згодом живими, але в дуже різних негероїчних місцях та ситуаціях, підтверджує вірність пропагандистського підходу до героїзації лише тих, хто вже гарантовано не з нами. Бо якщо вони з нами – то ж й рота зможуть відкрити чи щось вчинити «неканонічне».