Грех Независимости

Святкуючи День Незалежності (цього року - 28-у річницю), ми постійно говоримо про здобуття цієї незалежності 24 серпня 1991 року. І саме в цьому, на мою думку, добряче грішимо.

Чому? Бо насправді незалежна українська держава - УНР - постала 101 рік тому - 22 січня 1918 року.

Українська Народна Республіка була визнана понад 20-ма країнами світу. Мала всі атрибути державності - уряд, військо, дипломатичний корпус, грошову одиницю, прапор, співпрацювала з українською церквою...

Так, ключові державтворці були незрілими і не могли знайти порозуміння, часто змінювалась влада (Центральна Рада, Гетьман, Директорія), але Україна існувала, розвивалася і відстоювала свої соборність та суверенітет. Але, на жаль, історичні реалії склалися так, що 1921 року Україна таки опинилася під цілковитою окупацією більшовицької Росії.

Вся подальша наша історія - боротьба проти цієї окупації та за відновлення незалежності.

Самопожертва Холодноярських отаманів і походи Якова Гальчевського, численні селянські повстання кінця 20-х років та часів Голодомору, діяльність ОУН і визвольний чин УПА, рух дисидентів-шестидесятників - все це не локальні епізоди, а послідовні етапи боротьби нації проти окупанта. В цей же час на світовій арені інтереси поневоленої України представляв Уряд УНР в екзилі, очільник якого - Президент Микола Плав'юк і вручив 24 серпня 1992 року Президентові України Леонідові Кравчуку державні клейноди УНР. Отже, історія, яку прагнув і досі прагне знищити чи приховати наш північний ворог, все поставила на свої місця.

Президент УНР Микола Плав'юк передає повноваження та клейноди
Президенту України (1992).

Висновок такий: сьогодні після Закону про декомунізацію має бути прийнятий значно жорсткіший Закон про деокупацію. А 24 серпня ми маємо відзначати День відновлення, а не день здобуття Незалежності, як це відбувається у Польщі, країнах Балтії тощо.

Розумію, що це складне питання і потребує суспільної дискусії. Але країна перебуває у стані війни з окупантом - і вже справжньої, а не прихованої. Та дехто досі нам тиче пальцем у бік арки Дружби народів, яку кияни ще під час встановлення влучно назвали "ярмом". Саме окупаційне ярмо, а не дружбу відчували на собі українці, коли кровожерливий "старший брат" кидав їх мільйонами в горнило голодного геноциду, репресій та воєн - від Другої світової до афганської, а сьогодні нав'язав ще одну - не менш страхітливу.

Тому, як громадянин і священник, я хочу сьогодні звернутися до наших політиків і громадських діячів із закликом внормувати ситуацію щодо відзначення Дня незалежності й таким чином змити із себе задавнений гріх великої історичної неправди.

(Источник - блог автора)