Готова ли украинская армия к войне будущего на уровне США, КНР или РФ

В умовах поширення COVID-19, масштабні тренування в українській армії стали винятком із зрозумілих причин. Проте, як виявилося, в Збройних силах України не гаяли часу і готувалися до справді унікальних тренувань.

Мова йде про заходи, які пройшли на полігоні в Рівненській області минулого тижня. Тренування справді унікальні, адже вони показують, що українська армія таки готується до війни майбутнього. Мова в тому числі йде про врахування об’єктивних тенденцій розвитку засобів ведення війни, які в свою чергу впливають на її форми і методи.

Хотілося б відзначити декілька важливих елементів. Перш за все масоване застосування безпілотних літальних апаратів. Мова йде про такі системи як Фурія, PD-1, Bayraktar TB2. Тобто відбувається насичення поля бою сенсорами і ударними безпілотними авіаційними системами. Це дозволяє покращувати обізнаність щодо ситуації на полі бою, проводити ефективну розвідку, раніше виявляючи ворога і створювати умови для його ефективного знищення.

Окрім того, система Bayraktar TB2 поєднує можливості як виявлення, так і вогневого ураження ключових точок оборони супротивника – як по фронту так і на глибину оборони.

Другим важливим елементом є використання різних автоматизованих систем управління (АСУ) – в тому числі мова йде про систему "Дзвін". Ці системи дозволяють об’єднувати інформацію із усіх сенсорів в єдину систему і оперативніше її опрацьовувати, обираючи таким чином найбільш оптимальний спосіб застосування наявних систем ураження.

АСУ на сьогодні є критично необхідним елементом застосування будь-яких з’єднань, адже саме ці системи дозволятимуть випереджати ворога в рамках циклу прийняття рішень – від його виявлення і до знищення.

Саме зменшення циклу прийняття рішень за рахунок здатності швидко поєднати, опрацювати і застосувати відповідну інформацію сьогодні розглядається як найбільш перспективний спосіб посилення бойової могутності в арміях США, КНР і РФ.

Іншим важливий елемент в рамках тренувань - застосування високоточних засобів ураження. Насичення поля бою значною кількістю таких систем ураження - ще одна особливість війни на поточному етапі. Безпосередньо в рамках тренувань мова йшла про застосування національних ПТРК Стугна-П і Корсар, а також американського ПТРК Javelin.

Також до тренувань були залучені модернізовані Т-64БВ зразка 2017 року, які, завдяки сучасним теплові зорам, теж можуть більш точно вражати ворога.

Також застосовувалася артилерія лінійних бригад, яка, завдяки цілевказанням із БПЛА, теж мала можливість точно наносити удари навіть некерованими боєприпасами.

Ще можна було побачити пускову установку реактивної системи залпового вогню Смерч, яка може працювати національними керованими ракетами Вільха і Вільха-М. Дана система не застосовувалася, але сама її присутність натякає на те, що ЗСУ активно відпрацьовують питання застосування і цієї високоточної системи ураження. Тобто поки лінійні частини із своїми засобами ураження будуть боротися із першим ешелоном ворога, ракети Вільха і Вільха-М допомагатимуть наносити удари на глибину оборони ворога по підкріпленням і тилам супротивника, що кратно зменшуватиме його наступальний потенціал.

До речі, нещодавно українська громадськість завдяки ЗМІ отримала підтвердження, що дальність ракети Вільха-М можна справді збільшити із 120 до 200 км.

Тим самим чітко прослідковується бажання України створювати і ефективно застосовувати власні розвідувально-ударні/вогневі комплекси, які дозволятимуть робити війну все більш безконтактною, спираючись на ефективне поєднання систем розвідки, спостереження і управління та вогневого ураження.

Важливою на тренуваннях на Рівненщині була не лише технічна, але і організаційна складова. Наскільки можна зрозуміти із опублікованих відео, мова йшла про створення і застосування батальйонної тактичної групи (БТГ). Відповідна група є поєднанням механізованого батальйону (1 танкова рота, 2-3 роти піхоти на БМП/БТР) із засобами посилення – ствольна і реактивна артилерія, системи ППО, РЕБ, армійська і тактична авіація.

Ставка на батальйонні тактичні групи є вірною, адже збереження старих уявлень про застосування бригад в обороні і наступі є не просто безперспективним, але і небезпечним по суті. Відповідно до попередніх тактичних настанов, бригада мала займати в обороні 12-15 км, а в наступні 10 км, ешелонуючись в дві лінії. Даний підхід був виправданий в умовах значної кількості живої сили, яка дозволяла створювати більш-менш цільні лінії фронту як це було в Першу і Другу світові війни.

Проте на сьогодні як Україна, так і РФ відчувають брак живої сили – в таких умовах спроба воювати по старим канонам означає приректи себе на поразку. Адже поки наша умовна лінійна бригада буде розгортатися в традиційний бойовий порядок в обороні чи наступі, ворог буде спроможний обійти її з флангів і зайти в тил.

Тому перехід до тренування і підготовки до застосування БТГ є вірним кроком – він дозволить убезпечити наші війська від розгрому. Хоча ставка як із нашого боку, так і з боку РФ на батальйонні тактичні групи призводитиме до значного перемішування сил і засобів по фронту і на глибину, в разі гіпотетичної повномасштабної війни, швидкої зміни ситуації, зростання ролі маневру вогнем артилерії, значної ролі так званих зустрічних боїв, що збільшує роль саме засобів розвідки і якості командного складу. Але іншого шляху немає – збереження старих підходів лише зменшує наші шанси на успіх.

Звичайно тренування на Рівненщині це лише початок. Створення і застосування БТГ вимагає нової якості командирів. Якщо раніше за організацію ефективної взаємодії всіх елементів в бригаді відповідав її командир і його штаб, то тепер і командири БТГ повинні вміти справлятися не лише із механізованим батальйоном, але і якісно вміти організовувати взаємодію і застосування всіх засобів посилення для максимального ефекту.

Вони повинні бути не лише вправними тактиками, але і знати оперативне мистецтво, вміти аналізувати ситуацію і приймати рішення на застосування сили навіть в умовах відсутності зв’язку із вищим керівництвом. Адже в умовах браку живої сили як із одного так і іншого боку долю всієї операції можуть вирішити вмілі дії командирів лише декількох БТГ, які вміло зорієнтуються в ситуації і максимально ефективно використають наявні сили.

Так само експерименти із впровадженням АСУ є кроком в правильному напрямку, проте в 2020 році на ці питання планується витратити лише 304,7 млн грн або лише 1,4% від бюджету на озброєння і техніку. І загалом Україні внаслідок COVID-19 буде ще важче в рамках фінансування армії витримувати правильний баланс в трикутнику "забезпечення військових-підготовка-переозброєння". І це в умовах того, що війна все більше і більше залежить від сучасних технологій для досягнення успіху, на скільки можна зрозуміти із всього вище сказаного.

Проте не зважаючи на всі виклики і проблеми, тренування ЗСУ на Рівненщині є однозначним позитивом і приводом для стриманого оптимізму. Українські військові чітко показали, що розуміють як об’єктивні тенденції в військовій справі, так і всі наявні об’єктивні обмеження, а тому міняють форми і методи підготовки до застосування сил.

Окремо можна сказати, що командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-лейтенант Олександр Сирський дотримується свого слова – адже наприкінці 2019 року він анонсував ряд заходів, які мають спрямувати Сухопутні війська ЗСУ в необхідному напрямку. Звичайно це лише початок, але добре, що є заходи, які вселяють надію на краще щодо перспектив розвитку нашої армії.