Госзаказы в оборонке: покупаем не то, что нужно, а что уже есть

Останнім часом в ЗМІ поряд з політичними новинами особливе місце займає питання оснащення української армії, яке дуже жваво обговорюється. Щодо цієї проблематики пишуть статті, проводять брифінги, озвучують думки в різноманітних телевізійних програмах. 

В деяких з цих матеріалів простежуються лобістські впливи, здійснюється інформаційно-психологічний тиск на посадових осіб, які мають відношення до формування Державного оборонного замовлення (ДОЗ). Воно і зрозуміло, тому що держава на закупівлю озброєння і військової техніки (ОВТ) виділила значні кошти. 

Реальне виконання ДОЗ 2016-2018 років за основними зразками Озброєння та військової техніки (ОВТ) становило не більше 30%. Поясню цю цифру. При формуванні ДОЗ щорічно враховувалися першочергові потреби ЗСУ, виходячи з необхідності і можливостей підприємств українського оборонно-промислового комплексу (ОПК). Замовлення підтверджувало керівництво підприємств і концерну Укроборонпром, після чого підписували відповідні контракти. А в реальності виявлялося, що ці підприємства неспроможні виконати замовлення.

І тоді Міністерство оборони України, спільно з Генеральним Штабом змушені були перенаправляти фінансовий ресурс на закупівлю інших засобів. Також з’являлися "перехідні" контракти. Це коли переносилося виконання запланованого на наступний рік. Фінанси витрачені, а результати нікчемні.

Наприклад, контракт на постачання БТР-4 за ДОЗ був складений на три роки – з 2015-го по 2017-й, але не виконувався три роки поспіль. А за розрахунками ГШ на 2020 рік ЗСУ повинні були мати вже дві бригади повністю оснащені цими новими ОВТ (близько 300 одиниць одних тільки БТР-4).   

Такі негативні приклади можна наводити і за іншими зразкам ОВТ, а також щодо  їх закупівлі за кордоном. Наприклад, замовлення самохідного міномета "Тунджа", кошти від якого були повернуті в державний бюджет. 

Я вже не кажу про те, що з 2017-2018 року ми планували доукомплектування військових частин здійснювати не окремими зразками ОВТ, а модулями (ротами (батареями) – батальйонами (дивізіонами). Частково це вдавалося, але не шляхом постачання нового і модернізованого ОВТ, а внаслідок ремонту, а це вже інші підходи у використанні коштів.

До речі, ДОЗ 2019 року при умові його виконання, передбачав збільшення в армії нової і модернізованої техніки удвічі. Чомусь на жодному брифінгу чи інтерв’ю ця цифра не прозвучала. З цього можна зробити висновок, що виконання торішнього ДОЗу не отримало запланованого результату. 

Закупівля здійснюється за принципом: купуємо не те, що нам нагально потрібно, а те, що вже є в наявності. Доповіді про виконання ДОЗу, про те, що у війська надійшли тисячі нових зразків ОВТ є нічим іншим, як самообманом. Реальна кількість основних зразків в рази, а то й на порядок нижча.

Ще одна проблема, яку необхідно враховувати і вирішувати – це завершення ресурсу ОВТ. Попередній аналіз показав, що починаючи з минулого року вихід зі строю техніки у зв’язку з повною витратою ресурсу (в кількісному показнику)  удвічі перевищує можливості її заміни.

Я розумію оптимістичні настрої Департаменту військово-політичної політики, розвитку ОВТ Міністерства оборони, у якому стверджують, що у 2025 році частка нового і модернізованого озброєння в силах оборони може становити до 35% (цікаво, а це "до" – це скільки?). Але для цього треба дуже тяжко попрацювати і у військах щодо можливого продовження ресурсу експлуатації ОВТ та його ремонту, і підприємствам ОПК, і відповідально підійти до планування закупівлі (замовлення) за кордоном.

Зараз вже завершився чи, можливо, завершується аналіз виконання Плану утримання і розвитку ЗСУ (так званий ПУР). Це основний документ виконання плану використання і контролю ефективності витрат виділеного фінансового ресурсу. Плани закупівель, що відпрацьовуються у відповідних структурних підрозділах МОУ і ГШ, видах повинні бути узгоджені і відповідати ПУР Цей план -  об’єктивне свідчення як здобутків, так і прорахунків.

Це також - основа для заохочення (нагородження) або притягнення посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної (і не лише) відповідальності за результати постачання до армії необхідних матеріальних засобів, нових зразків ОВТ, розвитку інфраструктури тощо.

Українські платники податків, а також військовослужбовці, повинні знати реальну картину оснащення Збройних Сил.