Год первый: почему эпоха бедности не закончилась, но ее конец начался

Бідність вимірюється не лише номінальними показниками: ВВП на душу населення, середньою пенсією чи зарплатою. Бідність і багатство, в першу чергу, - це про можливості та рівень життя. Про дорогу до вашого дому, про можливість купити якісну їжу та про можливість заробити.

Довгий час ми будували бідну країну: без захисту права власності, без доступу до капіталу і з величезними структурними перекосами на користь тих, хто може обійти систему. Бо система - ідеальна і самовідтворювана - існує для того, щоб використовувати громадян та їхні ресурси, а не служити їм.

Подписывайтесь на рассылки Liga.net - только главное в вашей почте

Найкращі економісти світу присвятили роки свого життя вивченню бідності і багатства та створенню рецептів, як бідну країну перетворити на багату. Рецепти настільки різні як Адам Сміт і Карл Маркс, але жоден поважний вчений не сказав - надрукуйте грошей і роздайте людям (насправді, Кейнс казав, але не все так просто). Без фіскального стримування та інших інструментів, з друком грошей  завершення епохи бідності буде таким же короткочасним, як липнева гроза. 

За 11 місяців в команді Володимира Зеленського я зрозуміла одну обнадійливу річ: найголовніше, що відрізняє шостого президента - прагнення до реальних, а не фасадних змін. 

Ліберали різного штибу обіцяли відкриття ринку землі, але відкрила його президентська партія "Слуга народу" - політична сила, яка не є ані лібералами, ані аграріями.

Навіщо? Відкиньте пафос: сірий ринок землі був, є і буде, проблема в тому, що держава його "не бачить", а відтак, не може захистити право власності та забезпечити ринкову ціну на землю.

Читайте також - Ринок землі: колишні прихильники критикують закон про обіг. Чим вони незадоволені

Закони економіки настільки ж сильні як закони фізики - боротись проти них може лише поліцейська держава на кшталт Північної Кореї. В Україні ж нехтування економічними законами породжує корупцію та бідність. Коли держава вдає, що якогось виду економічних відносин не існує, вона самоусувається від забезпечення контрактів і залишає маленького українця беззахисним перед тими, хто має гроші та ринкову владу. Філософія управління Зеленського інша: людина важливіша за чистоту ідеології чи популярність.

До речі, про ідеологію. Навіть з відкриттям ринку землі, ми би не перемогли в конкурсі "лібертаріанець року". "Велике будівництво" - суто кейнсіанський рецепт. Стимулювати економіку будівництвом за кошти державного бюджету - це рецепт виходу з економічної депресії першої половини ХХ століття.

Однак, у 2020 році, в Україні на понад 300 об’єктах одночасно почалися будівельні роботи. У планах протягом року зведення понад 100 шкіл, 100 садочків та 200 нових приймальних відділень у лікарнях. Також буде збудовано 4000 км доріг. Для максимізації економічного ефекту, я пропонуватиму Верховній Раді встановити вимогу до Укравтодору наймати не менш як 70% українських робітників на будівництві доріг.

Ще одна структурна зміна - це демонополізація та роздержавлення спиртової галузі. Раніше спирт в Україні могла виробляти лише держава - це штучна монополія з незрозумілим призначенням, тіньовий об’єм якої складав 8 млрд грн.

З 1 липня 2020 року спирт зможуть виробляти і приватні власники, а державні заводи будуть передані на приватизацію.

Читайте також - Зеленський і порожнеча. Як слуги народу намацують "третій шлях"

Можна багато сперечатись про ефективність держави як власника та заходи контролю, але я маю величезні сумніви, що обмежений ресурс держапарату має витрачатись на облік спирту та утримання спиртової мафії. Децентралізоване управління та прозорість процесів завжди є більш ефективним інструментом боротьби зі зловживанням.

Якщо ж говорити про особисте, то найбільш визначним за цей рік для мене стало скасування переліку заборонених до приватизації підприємств. Я не вірю в те, що Українська держава повинна займатись риборозплідниками і заводами радіо-реле. Це не має економічного сенсу. 

Як результат, за перші шість місяців Мінекономіки передало на приватизацію понад 500 підприємств. Це в п'ять разів більше, ніж  за останні 10 років. Зосередивши зусилля на 20-30 стратегічних підприємствах, ми можемо зробити їх конкурентоспроможними на ринку. Конкурентність близько 10 000 державних та комунальних контор різного ступеню занедбаності - це утопія.

Читайте нас в Telegram: проверенные факты, только важное

Попри всі апеляції до кіносценаріїв, Україна продовжує співпрацю з МВФ. І в цьому є велика заслуга Володимира Зеленського. Ні для кого не секрет, що існують великі групи впливу, які зацікавлені в оголошенні дефолту та купівлі українських приватних та державних активів за копійку. Але емісія для покриття дефіциту бюджету - не наш шлях, бо ця "креативна економіка" в найгіршому значенні цього слова призведе до того, що бідні стануть біднішими, а багаті багатшими.

Так, нашу економічну політику навряд чи можна назвати популярною. Вона болюча, незручна і її складно "продавати" на телеканалах, які прагнуть створити відчуття ідеального шторму. Але тільки така некосметична політика дозволить побудувати багату країну. Завершення "епохи бідності" - на жаль чи на щастя, це процес, а не точка в історії.