Геополитическое танго в Идлибе: чего Украине ожидать от войны в Сирии

Ескалація напруження у сирійській провінції Ідліб може спричинити численні наслідки, проте говорити про нову світову війну не варто. Однак, нові виклики будуть непростими.

Насамперед, можна констатувати крах ситуативного альянсу президента Російської Федерації Володимира Путіна та президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана. Його оформили у жовтні минулого року в Сочі після підписання меморандуму, термін дії якого виявився нетривалим. 

Значні втрати турецьких військ не дозволять Анкарі заплющити очі на дії РФ у Сирії. Втім, просити Північноатлантичний альянс про допомогу формальних підстав немає, адже спалах насильства відбувся на території Сирії, а не Туреччини. 

Читайте також - Битва за Ідліб: що принесе останній бій в Сирії

Тому, офіційно Туреччина звинувачує режим президента Сирії Башара Асада і саме на його позиції вестиме наступ, аби розширити зону безпеки та виштовхати кілька мільйонів сирійських біженців з власної території. Проте, застосування сили буде дозованим, адже остаточну поразку Асада-молодшого чи розпад Сирії важко назвати стратегічним інтересом Туреччини.

До речі, про людський фактор. Одночасне відкриття шляху для біженців з Туреччини до Європи на тлі поширення коронавірусу створює якісно новий виклик для глобальної системи безпеки. Як на нього реагуватиме новий склад Європейської Комісії та провідні європейські політики? 

У будь-якому разі, канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Еммануель Макрон мають суттєво прискорити темпи ухвалення рішень. Президент США Дональд Трамп з трансатлантичної далечини надсилатиме схвальні слова та промені підтримки, але не більше.

Читайте також - Чому Трамп виводить війська з Сирії: історія "зради"

У доволі пікантній ситуації перебуває Росія, яка п’ять років тому своїм військовим втручанням врятувала режим Асада від падіння. Однак, протидіяти повстанцям та регулярній армії – виклики різного формату, якщо врахувати, що Туреччині до снаги перекрити протоки Босфор та Дарданелли та ліквідувати маршрут "сирійського експреса". 

До того ж, Путін зацікавлений у приїзді 9 травня до Москви якомога більшої кількості світових лідерів, тому буде стримувати своїх військових. Ще один цікавий фактор: на Близькому Сході звичний інструментарій російської пропаганди працює неефективно, її головний вектор буде знову націлений всередину країни. Отже, це свідчить про потребу для Росії зберігати добру міну за поганої гри.

Читайте також - "Джерело миру": а ви знаєте, що відбувається в Сирії?

У цій ситуації  Україні не варто думати, ніби криза в Ідлібі закриває всі проблеми на Донбасі, який нафарширований російською зброєю під зав’язку. Цілком можливо, що ударом по турецьких позиціях РФ вирішила продемонструвати власну спроможність грати одночасно на кількох "великих шахівницях". Тому відступати буде повільно, у режимі ар’єргардних боїв за власні геополітичні інтереси.

Варто розуміти, що консенсусу консолідованого Заходу щодо приборкання Росії наразі немає, тому офіційному Києву треба підвищити увагу, щоб не перетворитися на розмінну монету.  

Читайте також - Ердоган наступає. Як в Сирії почалася проксі-війна

Існує серйозна загроза, що людство вступає до смуги різнопланових криз, коли у гарячих точках світу одночасно виникатимуть військово-політичні, гуманітарні, можливо – епідеміологічні та техногенні виклики.

Немає жодних гарантій, що ситуація обмежуватиметься виключно Близьким Сходом, зона ризику – набагато ширша, і Україна, на жаль, перебуває в ній.