Доктринальний підхід на противагу безсистемності

Цьогорічне звернення президента РФ Володимира Путіна до Федеральних Зборів РФ, щодо змісту якого багато точилося розмов, не виходить за рамки загальної стратегії, якою керується Росія впродовж десятиліть.

Усі промови президента РФ Володимира Путіна з року в рік підтверджують вірність доктринальному підходу, що використовувався в СРСР і має на меті виключне домінування серед країн світу. Очевидно, що стратегічні підходи Росії в глобальному протистоянні між державами не обмежуються українським інтересом та залишаються незмінними впродовж десятиліть, хоча і трансформувалися за останні роки.

Сьогодні зовнішня політика РФ базується на трьох так званих "доктринах":

• Встановлення багатополярного світу (1995-1996 рр). Автор - Євген Примаков, колишній Прем’єр-Міністр РФ та Міністр закордонних справ. Стосується пріоритету російських інтересів і відмови від ролі молодшого партнера у стосунках з США. Головне - протидія розширенню НАТО, альтернативна політика, а також створення осі Москва-Пекін-Делі.
• Застосування "м’якої сили" (2008 р.). Автор - керівник Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін. Його доктрина виводить на перший план роботу РФ в межах СНД через "співвітчизників" та неурядові організації (НУО). Мета: припинення євроатлантичних прагнень в колишніх радянських республіках, дискредитація європейського вектору розвитку через створення проросійської еліти та великої кількості проросійських громадських організацій (ГО) безпосередньо на територіях незалежних держав. Ось лише деякі з "кураторських" інституцій, що фінансуються з державного бюджету РФ та покликані обстоювати інтереси РФ в "близькому зарубіжжі":
  
  - Урядова комісія у справах співвітчизників за кордоном
  - Інститут країн СНД
  - Департамент по роботі із закордонними співвітчизниками МЗС РФ
  - Федеральне агентство "Россотрудничество" ("РС")
  - Комітет Державної Думи РФ у справах СНД і зв’язкам із співвітчизниками
  - Центр гуманітарного і ділового співробітництва із співвітчизниками за кордоном - "Московський дім співвітчизника" ("МДС")
  - Департамент зовнішньо-економічних та міжнародних зв’язків уряду Москви
• Комплексне застосування військової сили та засобів невійськового характеру, враховуючи досвід різних конфліктів у світі (2013 р). Автор воєнної "доктрини" - керівник Генерального штабу Збройних Сил, перший заступник Міністра оборони РФ Валерій Герасимов. У цій відносно новій "доктрині" йдеться про застосування збройної сили, а також політичної, економічної складових, інформаційних засобів, використання протестного потенціалу населення, сил спеціальних операцій, фінансування цих зусиль, а також використання непрямих асиметричних дій.

Зупинимося детальніше на тому, як РФ вибудовувала політику щодо України в контексті "Доктрини Наришкіна", перш ніж застосувати зброю у 2014 році. По-перше, діяльність офіційних та неофіційних представників РФ в Україні після 1996 року була орієнтована на результат і стосувалася передусім розмежування громадською думки і позиції офіційного Києва. Посольство РФ, зокрема, чітко диференціювало "думку" різних регіонів (південного сходу і АРК, центру, Галичини і Волині, Закарпаття) і не "згадувало" українських громадян загалом. Українське керівництво готували до геополітичного вибору, виключаючи його повернення до "багатовекторності", як синоніму непередбачуваності.

По-друге, контроль за фінансовими ресурсами. Розподіл російських коштів в Україні носив нерівномірний характер - основними їх споживачами виступали, і виступають, насамперед, так звані "професійні співвітчизники", які достатньо часто підміняють реальну роботу із закордонними діаспорними організаціями формальним звітуванням перед Кремлем про освоєння грошей.

У зв’язку із цим РФ вирішила посилити контроль за цільовим використанням проросійськими неурядовими організаціями в Україні коштів із федерального бюджету та будувати подальшу роботу із російськими співвітчизниками, що мешкають закордоном, на основі класичної грантової системи, яка показала свою ефективність на пострадянському просторі під час реалізації Заходом своєї зовнішньої політики.

По-третє, структуризація діяльності проросійських НУО та публічна дипломатія. Діяльність проросійських ГО в Україні була структурована з врахуванням розшарування українського суспільства на прихильників політичного зближення із Росією та їхніх опонентів - прибічників ідеї європейської та євроатлантичної інтеграції. На противагу жорстко структурованій системі проамериканських (пронатівських) ГО, Москва будувала альтернативну структуру з відповідними координуючими центрами. Такі ГО мали б змінити в Україні культурне поле і політичні установки, створити альтернативну мережу за “позаблоковий” статус, що з успіхом вдавалося робити. Це забезпечило просування громадської дипломатії з елементами освітнього характеру для створення нової проросійської еліти в Україні і боротьби із західною орієнтацією.

Зупинимося, наприклад, на діяльності організації "Россотрудничество", що має 96 представництв у 81 країні світу, 72 російських центри науки та культури в 62 країнах, 24 представника у складі посольств в 22 країнах. Це Федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які мешкають закордоном та міжнародного гуманітарного співробітництва. Цікавим є зосередження зусиль цієї організації на роботі з молоддю, як потенційно найефективнішим ресурсом, а також фокусування уваги на культурних об’єктах, які мають значення для РФ. Головним чином на тих, що пов’язані з історією Другої світової війни. Ми знаємо численні приклади експлуатації такого підходу в країнах СНД, через нав’язування російського "культурного" порядку денного.

В Україні окрім "Россотрудничества" досить успішно працювала Всеукраїнська координаційна рада організацій російських співвітчизників та Інститут країн СНД. Над застосуванням "м’якої сили" в інших країнах працюють чимало професійних державників та науковців РФ.

За такого тісного співробітництва політичний вплив Росії, зокрема, на виборчий процес в Україні завжди був очевидним. Наприклад, менше ніж за рік до початку президентської виборчої кампанії в Україні у 2010 році у владних структурах Росії активізували роботу по консолідації українських громадських організацій та об’єднань російських співвітчизників.

Наприклад, лише протягом вересня 2009 року в Україні за організаційної та фінансової підтримки РФ, було проведено низку широко анонсованих та висвітлених заходів громадських організацій російських співвітчизників.

Усе перелічене не стосується військової стратегії РФ, але саме використання "м’якої сили" виснажує, послаблює "суперника" і підриває стабільність. Гра на протиріччях і суперечностях всередині України, в культурному, релігійному, історичному, мовному аспектах, пропаганда, інформаційні операції, підкуп, використання соціальної напруги - все це підготувало поле для озброєних загонів. І саме "воєнна доктрина" Герасимова в 2013 році поєднала застосування збройної сили та невійськових методів: політичних, економічних, інформаційних. При цьому головним є так зване правдоподібне заперечення під час ведення воєнних операцій для досягнення своїх цілей.

Важливо розуміти, що РФ застосовує багатовекторний підхід не лише в Україні та в інших країнах колишнього СРСР, але і в Європі, і в США. Робота через ті ж неурядові організації, проведення спецоперацій різного масштабу і складності, інформаційні атаки, тощо.

Розділимо спільний простір дій РФ та Європи умовною "мембраною", через яку вплив Заходу у вигляді демократичних цінностей, поваги до людини, засад свободи та рівноправ’я на РФ не розповсюджується, тоді як сама Росія діє в Європі дуже активно (див. схему). Це відбувається через ту саму пропаганду в ЗМІ, політичні, економічні заходи, культурний вплив, що перетворює Європу на не військове, але ціннісне "поле битви".

Якщо простежити ланцюг подій, пов’язаних з дестабілізацією ЄС, то можна сказати, що завдяки воєнним операціям на Близькому Сході, РФ розігрує багатокрокову гру (див. схему). Нестабільність та збройні заворушення в країнах Близького Сходу, що часто відбуваються за російського військового втручання, викликає потік мігрантів, які обирають для прихистку країни ЄС, бо там, завдяки пануванню демократичних цінностей, їхньому життю нічого не загрожує.

Проте великий потік біженців призвів до активізації в країнах ЄС радикальних рухів, відтак, значно зріс вплив правих сил в цих країнах. З лідерами правих сил у Європі Росія, як відомо, активно співпрацює і навіть фінансує деякі праві європейські рухи.

Тобто, переміщених осіб РФ опосередковано використовує як зброю для розхитування ситуації всередині європейських країн. Такий самий підхід застосовується і в Україні, аби дестабілізувати ситуацію в різних регіонах.

Попри свою чітку стратегію, РФ сьогодні не є глобальною державою, хоч як би вона себе не позиціонувала. Це регіональна, доволі архаїчна, реваншистська держава з імперськими амбіціями, яка використовує широкий спектр методів впливу, аби створювати штучні конфлікти і розколювати суспільства різних країн. Втім ця мета далека від досягнення панівного статусу в світі, якого так прагне РФ. Адже історично доведено, що відмова від розвитку суспільства і вдосконалення інституцій веде будь-яку державу до занепаду і забуття.

Вадим Черниш
міністр з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб
для LIGA.net

Подписывайтесь на аккаунт LIGA.net в Twitter, Facebook и Google+: в одной ленте - все, что стоит знать о политике, экономике, бизнесе и финансах.