Черноморское сотрудничество и реальность: морская политика страны

Організований 21 травня Дипломатичною академією та Національним інститутом стратегічних досліджень круглий стіл «Чорноморський фокус зовнішньої політики України» став вагомою підставою замислитися – чи може та чи має сьогодні Україна вибудовувати відносини з південними сусідами в рамках багатосторонніх систем співробітництва.

Адже очевидна неспроможність таких систем не залишає багато варіантів свого пояснення. Або сьогоденні умови відносин в регіоні перетворюються в класичну гобсівську війну «усіх проти усіх», де будь-яке багатостороннє спілкування залишається суто дипломатичною грою. Або ці регіональні системи, на кшталт ГУАМ, Чорноморського меморандуму чи Чорноморської комісії, працюють – проте Україна чомусь за три десятиріччя так і не набула спроможності взяти у них ефективну участь.

Звісно що справжні, ефективні політичні переговори та нормативні зобов’язання між чорноморськими країнами можуть виникнути лише за умов міцного практичного підґрунтя. Але у тих сферах, які традиційно ставляться у голову кута можливої багатосторонньої взаємодії, такого підґрунтя явно бракує. Прикладом морський та змішаний (ріка-море, залізниця-море) транспорт у басейні сьогодні націлений не стільки на забезпечення товаропотоків між чорноморськими країнами, скільки є спрямованим на глобальний вантажообіг чи сприяє торгівлі у великому Середземномор’ї. А ключі від транспортних артерій, що з’єднують басейн із Північним чи Балтійським морями, перебувають в руках зовсім нечорноморських країн. Водночас замість легальних вантажних потоків все більшу цікавість як для бізнесу так й до державних еліт чорноморських країн становить чорний та сірий трафік, потужність якого неухильно зростає. Цьому сприяють як низка неконтрольованих титульними прибережними владами акваторій, так й традиційна корумпованість таких влад, їх технічна та інституційна неспроможність навести мінімальний лад навіть у територіальних водах.

Всі ж форми використання морських ресурсів Чорномор`я поза транспортом – чи то рибальство, чи видобуток корисних копалин сьогодні призводять насамперед до вкрай гострої конкуренції між державами басейну. Подібна ж ситуація складається із наявними та можливими трубопроводами регіону. Рекреаційний потенціал Чорного моря, що стрімко втрачає конкурентоздатність в умовах глобалізації, також призводить лише до змагань країн басейну за людські потоки, що стають все вужчими кожний короткий чорноморський сезон. Екологічна ж ситуація басейну, попре її критичність, явно не стала пріоритетом для ініціативної уваги чи інвестицій будь-якої з чорноморських держав.

Регіон залишається місцем умовних та не узгоджених меж між суміжними країнами, місцем утворених на землях сусідів фейкових «держав» та пов’язаних із цим двосторонніх конфліктів. Наведене робить будь-які міркування про дієздатні та ефективні регіональні механізми взаємодії утопічними. Бо такий механізм працюватиме на певному колі спільних пріоритетів, які сьогодні у країн регіону просто відсутні.

Адже єдина, як на мене сфера, де більшість країн регіону мають подібні позиції – безпека та свобода мореплавства – забезпечується насамперед глобальними механізмами, на які усі країни басейну, на жаль (насправді на щастя) мають дуже опосередкований вплив. Та перефразуючи класичне питання диктатора про танкові дивізії Папи Римського, можна поставити інше – а скільки авіаносців сьогодні у Ллойда? І на нього власної відповіді не буде не тільки в Новоросійську чи в Констанці, а навіть й у Стамбулі.

Усі міждержавні суперечки та конфлікти біля Чорного моря призводять не тільки до відсутності спільних інтересів. Але відображаються у мінімальній кількості викликів та загроз, які визнає важливими хоча б більшість країн регіону. Прикладом мілітаризація чорноморської акваторії умовним (чи реальним) ворогом є абсолютним злом, а ось якщо цим обіймається союзник – то з проблеми процес стає досягненням. Так само й ескалація будь-якого з регіональних конфліктів, утиски будь-якої вразливої етнічної групи, згортання демократичних цінностей – завжди буде сприйматися чорноморськими країнами за визначенням вкрай по-різному.

Що ж у цій ситуації робити України? Я б радив припинити гратися в імітації моделей регіональної взаємодії у невеликій , небагатій та периферійній частині світу, де власні інтереси до останнього будуть реалізовувати три потужних регіональних гравця та активно проявляти – два глобальних центра сили. Концентрація практичних зусиль має повністю перейти у вимір двосторонньої взаємодії.

Усі ж нормативні стандарти щодо усіх можливих сфер співпраці, навпаки, мають не вигадуватися «на шістьох», та тим більше двостороннє, – а запозичуватися на глобальному рівні (ІМО, FAO, МВФ), чи як мінімум у загальному форматі правил ЄС чи НАТО. Бо складно формувати правила та вимагати їх виконувати тим та для тих, хто звик сторіччями жити загалом в обхід більшості правил.

Тому максимальну кількість спірних ситуацій з сусідами в усіх сферах Україна має виносити на формат глобальних механізмів вирішення – чи то міжнародні суди, арбітражі або трибунали, чи то практика вказаних наднаціональних структур. І це слід робити не тільки захищаючись від російської агресії, але й розуміючи, що справжніх союзників або друзів ми таким чином все одно не втратимо (бо у регіоні з ними не густо), а ось рівноправне ставлення до себе як раз можемо поступово заслужити. Також не варто забувати простого правила – невдале ставлення України до чужих територіальних спорів чи до проблем іноземного політичного життя у регіоні неминуче призведе до дзеркального реагування сусідів.

Насправді ж ситуація повної відсутності виразної зовнішньої політики України у напрямі «близького Півдня» не тільки призводить до істотних економічних та безпекових викликів та не тільки (як мінімум) не сприяє деокупації Криму та Донбасу. Сьогодні така tabula rasa, вчинена тривалим самоусуненням усіх українських інституцій від реального життя Чорномор`я, дає новій владній команді карт-бланш, адже наразі будь-якій успіх на цьому напрямі буде, на тлі попередніх «недобутків», сприйнято як прорив. Чи буде він – побачимо за найближчий рік.

• Читайте також: Морское право, теория интеграции с ЕС и практика агрессии РФ