Організований 21 травня Дипломатичною академією та Національним інститутом стратегічних досліджень круглий стіл «Чорноморський фокус зовнішньої політики України» став вагомою підставою замислитися – чи може та чи має сьогодні Україна вибудовувати відносини з південними сусідами в рамках багатосторонніх систем співробітництва.

Адже очевидна неспроможність таких систем не залишає багато варіантів свого пояснення. Або сьогоденні умови відносин в регіоні перетворюються в класичну гобсівську війну «усіх проти усіх», де будь-яке багатостороннє спілкування залишається суто дипломатичною грою. Або ці регіональні системи, на кшталт ГУАМ, Чорноморського меморандуму чи Чорноморської комісії, працюють – проте Україна чомусь за три десятиріччя так і не набула спроможності взяти у них ефективну участь.

Звісно що справжні, ефективні політичні переговори та нормативні зобов’язання між чорноморськими країнами можуть виникнути лише за умов міцного практичного підґрунтя. Але у тих сферах, які традиційно ставляться у голову кута можливої багатосторонньої взаємодії, такого підґрунтя явно бракує. Прикладом морський та змішаний (ріка-море, залізниця-море) транспорт у басейні сьогодні націлений не стільки на забезпечення товаропотоків між чорноморськими країнами, скільки є спрямованим на глобальний вантажообіг чи сприяє торгівлі у великому Середземномор’ї. А ключі від транспортних артерій, що з’єднують басейн із Північним чи Балтійським морями, перебувають в руках зовсім нечорноморських країн. Водночас замість легальних вантажних потоків все більшу цікавість як для бізнесу так й до державних еліт чорноморських країн становить чорний та сірий трафік, потужність якого неухильно зростає. Цьому сприяють як низка неконтрольованих титульними прибережними владами акваторій, так й традиційна корумпованість таких влад, їх технічна та інституційна неспроможність навести мінімальний лад навіть у територіальних водах.

Разблокируйте чтобы читать дальше
Чтобы прочитать этот текст, пожалуйста, оформите подписку