Who is Борис Джонсон? 10 фактов про нового британского премьера

Політичний хамелеон, успішний, але контроверсійний журналіст, шоумен та противник політичної коректності - такого прем’єра Великобританія, мабуть, ще не мала. Що відомо про Джонсона і який шлях він подолав, щоб опинитися на верхівці політики у Великій Британії?

1. Вихідець з мультикультурної та багатої сім'ї

Повне ім’я Джонсона - Александр Борис де Пфеффель-Джонсон. Він народився 1964 року у Нью-Йорку в сім’ї британського політика-консерватора та письменника Стенлі Джонсона. Крім британського, має громадянство США. Одним його прадідусем був турецький політик та журналіст Алі Кемаль, ще одним - ортодоксальний єврей та раввин з Литви. Інші родичі ведуть свій рід від Короля Георга ІІ та аристократичних родів Франції і Німеччини.

В дитинстві декілька років прожив у Брюсселі, де вивчив французьку. Невдовзі після повернення в Англію, батьки розлучаються. Сестра Джонсона Рейчел є відомою журналісткою та письменницею, брат Джозеф є депутатом від партії Консерваторів.

2. Отримав найкращу освіту: закінчив Ітон та Оксфорд

Ще змалечку Джонсон мріяв стати “королем світу”. Перший крок до реалізації мрів він зробив, коли поступив у Ітонський коледж - одну з найбільш престижних шкіл Великобританії. В Ітоні навчалося 20 із 54 попередніх премєрів. У підготовчій школі його космополітичне коріння стає об'єктом насмішок. Проте поступово Джонсон створює свій ексцентричний, підкреслено англійський, публічний образ і зрештою здобуває популярність. Саме в Ітоні він починає представлятись як Борис, а не Александр.

Продемонструвавши чудові результати у вивченні англійської та античних мов та літератури, він поступає у Оксфорд. Там, як пише біограф Джонсона Соня Парнелл, він мав три цілі: знайти дружину, очолити престижний дебатний клуб “Оксфордський союз” та отримати максимальну оцінку за навчання. Він досягає перших двох цілей, але не отримує найвищої оцінки. Завдяки активній політичній діяльності в студентські роки здобуває низку корисних знайомств.

3. Попри звільнення за підроблену цитату і створення фейкових новин, швидко досягає успіху в журналізмі

Після завершення навчання в Оксфорді, завдяки родинним зв’язкам Джонсон потрапляє на стажування у видання “Таймс”. Звідти його звільняють через підозри у підробці цитати у статті про важливе археологічне відкриття.

Проте він швидко знаходить роботу у євроскептичній газеті The Daily Telegraph. Її редактор добре знайомий з Борисом з часів його керівництва оксфордським дебатним клубом. Під його протекцією, у віці 25 років, він стає кореспондентом газети у Брюсселі.

За 5 років у газеті він здобуває популярність у Британії завдяки поширенню критичних і часто відверто спотворених новин. Так, частково з його руки набрали ходу так звані “євроміфи”: чутки про те, що Брюссель забороняє надто викривлені банани чи запровадить однакові моделі трун. Це робить його улюбленим журналістом на той момент євроскептичної Маргарет Тетчер.

Після повернення з Брюсселю він стає головним автором газети на політичну тематику. Його колонки вирізняє в’їдливість та ризиковані жарти. У 1998 році він вперше - і успішно - з’являється на ТВ, стає частим гостем на різноманітних шоу і поступово здобуває впізнаваність серед широкого загалу. А у 1999, у віці 35 років, стає редактором видання Spectator, пообіцявши власникам, що не буде балотуватися у парламент.

4. Не надто успішний старт політичної кар’єри: публічна брехня та несподіванка від Кемерона

Вже через два роки він порушує обіцянку і стає депутатом від консерваторів від незнайомого йому округу Хенлі. Особливого успіху у парламенті Джонсон не здобуває. За 7 років він відвідує менш ніж половину всіх голосувань, а свої виступи згодом назве посередніми. У 2003 році політик підтримує військову операцію в Іраці, але вже через декілька років називає її колосальною помилкою.

У 2004 році Джонсон потрапляє у центр скандалу, коли заперечує повідомлення у пресі про свій роман з журналісткою Петронеллою Ваят. Через публічну брехню його звільняють з посади міністра мистецтва у тіньовому уряді та заступника голови партії. Наступного удару завдає його колега по Ітону та Оксфорджу Джеймс Кемерон, коли не запрошує Джонсона у свій тіньовий уряд - це назавжди псує їхні особисті стосунки.

5. Мер Лондона: порятунок репутації, але непевний спадок

Трампліном для реанімації політичної кар’єри стає пост мера столиці. Щоб завоювати мультикультурний та ліберальний Лондон, Джонсон розповідає про прихильність до мігрантів та підкреслює власне різнонаціональне походження.

Він реалізовує ідею попередника на посту мера і створює розгалужену систему велосипедного транспорту, що отримує назву “Борисовий велосипед”. Проте реалізація низки інфраструктурних ініціатив має обмежений успіх, до того ж Джонсона супроводжують скандали та конфлікти у команді. Критику викликає його контракт на написання колонок для газети Daily Telegraph за 250 тис фунтів на рік.

Втім, Джонсон загалом заперечує низькі очікування, перезапускає політичну кар’єру і поправляє особистий імідж. Піком його керівництва стає успішне проведення Олімпійських ігор у 2012, що робить його відомим на весь світ. Наприкінці перебування Джонсона на чолі столиці 52% лондонців вірить, що він справився з обов’язками мера, тоді як протилежної думки - 29%.

6. Обличчя референдуму за Брекзит

Після того, як він залишає мерію Лондона, Джонсон знову змінює риторику. Тепер він виступає проти Кемерона і стає одним із облич кампанії за вихід з ЄС. Він знову не цурається повторювати міфи про ЄС. Називає загрозою членство Туреччини в ЄС та майбутню “навалу” іммігрантів, а також підтримує перебільшення про фінансові внески країни. Одночасно, його батько, відомий прихильних ЄС і колишній працівник європейських інститутів, виступає на мітингах проти Брекзиту.

У відповідь на коментарі Барака Обами про те, що Британії слід залишитися у ЄС, Джонсон пише, що така думка Обами може бути сформованою “спадковою відразою” до Британії - через те, що Обама “частково кенієць”.

7. Помилки та поверхневість на посту міністра іноземних справ

Ставши міністром закордонних справ в уряді Терези Мей, Джонсон неодноразово отримує похвалу від Дональда Трампа. Проте відсутність уваги до деталей та нехтування дипломатичними правилами декілька разів призводять до необережних висловлювань та скандалів, Так, говорячи про лівійське місто Сірту, він порівнює його із Дубаєм і, сміючись, каже, що “потрібно лише прибрати мертві тіла”.

На думку експертів, його легковажність дорого обійшлася британській громадянці Назанін Загхарі-Реткліфф, яку заарештували під час відвідин родини в Ірані. Джонсон помилково заявив, що в Ірані вона навчала студентів журналізму. Іранський уряд миттє використав це для виправдання своїх тверджень про її шпигунство.

У 2018 році Джонсон подає у відставку у знак протесту проти угоди Мей з ЄС. Оцінюючи його спадок, експерти говорять про поверхневість його дій - стиль бере гору над змістом. За два роки так і не стало зрозуміло, якою є зовнішня політика Великобританії щодо ряду важливих питань.

8. Побудувати кар’єру і стати прем’єром Джонсону не завадили скандали, звинувачення у брехні та образлива риторика

Ще у 1993 році стає публічним запис розмови Джонсона із колегою-журналістом, де той просить Джонсона дати йому адресу спільного знайомого - колега планує замовити побиття знайомого. Джонсон не відкидає прохання, але не зрозуміло, чи виконує його.

У написаній минулого року колонці для The Daily Telegraph він порівнює жінок у бурках із “банківськими грабіжниками” та “поштовими скриньками”. Це викликає осуд з боку багатьох політиків, але приваблює частину консерваторів.

21 червня цього року, в розпал кампанії на пост лідера партії Консерваторів, сусід Джонсона викликає поліцію через звуки суперечки та ударів з квартири, де Джонсон проживає із своєю партнеркою. Поліція довший час приховує інформацію, але аудіозапис конфлікту потрапляє до видання The Guardian. Сам Джонсон відмовляється розмовляти про цей випадок.

9. Джонсон обіцяє будь-якою ціною вивести країну з ЄС - але це ще не точно

Під час кампанії за крісло прем’єра Джонсон обіцяв вивести країну зі складу ЄС до нинішнього дедлайну 31 жовтня за будь-яку ціну, якщо потрібно, ризикуючи економічною кризою недосягнення угоди з ЄС.

23 липня у своїй промові після оголошення перемоги, він пообіцяв досягнути Брекзиту, об’єднати країну та перемогти лідера опозиції Джеремі Корбіна. Проте він миттєво пом’якшив свою позицію щодо ЄС: замість того, щоб знову говорити про Брекзит за будь-яку ціну, він підкреслив важливість близьких та дружніх стосунків з ЄС.

Тому ніхто - можливо, й він сам - достеменно не знає, що саме робитиме Джонсон. Як пише політичний оглядач Марта Гілл, він не звертає уваги на деталі чи дотримання своїх обіцянок і не має чіткого бачення своїх майбутніх дій. Тому дуже багато залежатиме від того, хто стане його міністрами.

10. Джонсон підтримує Україну та критикує Путіна - але бракує конкретики

Перебуваючи на посаді Міністра іноземних справ, Джонсон відвідував Україну, висловлював підтримку у боротьбі проти російської агресії і говорив про необхідність лідерства з боку Британії у накладанні санкцій на Росію. Джонсон теж неодноразово гостро виступав проти Путіна: критикував його дії у Сирії, відвідував місце вбивства Бориса Нємцова у Москві та координував висилку російських дипломатів після інциденту у Солсбері.

Говорячи у недавньому інтерв’ю про роль Росії у отруєнні “Новічком” батька та доньки Скрипалів у Солсбері, Джонсон підкреслив потребу “справедливості та верховенства закону в міжнародних відносинах”.

Проте у статті на платформі openDemocracy на початку липня з’явилися нагадування про тісні зв’язки Джонсона із росіянином Євгенієм Лєбєдєвим, власником газети Evening Standard та сином російського олігарха. Джонсон декілька разів відвідав його віллу в Італії, де брав участь у екстравагантних вечірках. Критики Джонсона вважають, що той може стати об’єктом шантажу з боку Росії, яка може вплинути на його політику.

Втім, на тлі поганої репутації Росії у Великій Британії, мабуть, не варто очікувати від Джонсона різкого відходу від своїх попередніх позицій. В будь-якому випадку, конкретні кроки Джонсона важко спрогнозувати. Попри тривалу політичну кар’єру, він досі залишається загадкою - його “прагматизм” або ж “відсутність чітких поглядів” робить його дуже “гнучким” політиком.