Теория гибридного заговора: если бы Путин не управлял Газпромом

Уявіть собі на пару секунд, що керівник Газпрому Олексій Міллер забув номер президента РФ Володимира Путіна. Або, навіть ще більш сюрреалістично, - вирішив керувати Газпромом, як комерційною компанією, без політичного керівництва. Чи може він дійти згоди з Нафтогазом щодо умов наступного контракту? Давайте подивимося на це, як то кажуть, на пальцях.

Інтереси Нафтогаза полягають у тому, щоб зберегти транзит російського газу через ГТС України, мати прозорий зрозумілий контракт з Газпромом на базі європейських правил і отримати гарантії, що цей контракт буде виконуватися. А це, у випадку з Росією, як всі знають, не є чимось саме собою зрозумілим. Ну і, звичайно, що ми хочемо отримати від Газпрома те, що нам належить відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу.

Інтереси Газпрому полягають у поновленні поставок газу українським споживачам (гроші їм потрібні, вони тільки на поставках в Туреччину останнім часом багато недозаробили), сплаті якнайменшої суми за транзит незалежно від маршрутів, невиконанні своїх зобов’язань за Стокгольмським арбітражем. Останнє веде до арешту їх активів, проблемам з випуском євробондів і не тільки.

Навіть це, максимально спрощене викладення інтересів компаній, показує, що на суто корпоративному рівні баланс між цими та іншими інтересами знайти можливо. Але тут номер телефону і все інше з’являється знову, і газ стає тим, чим він є – частиною політичної картинки. В ній Росія буде використовувати транзит для отримання преференцій в Європі і максимального тиску на Україну. Намагаючись диктувати свої умови. Але й для ЄС важливі оптимальні ціни та диверсифікація шляхів постачання. ЄС хоче і надалі використовувати нашу ГТС, але за зрозумілих і передбачуваних для Євросоюзу умов. Росія намагатиметься знайти порозуміння з ЄС, причому через нашу голову. Голоси, які б цього в ЄС хотіли, зовсім, на жаль, не поодинокі.

Саме тому рішення Данії дозволити будівництво Північного потоку-2 не є лише технічним. І зміст і час тут не є випадковими. За два місяці до завершення наших контрактів з РФ, це дуже ускладнить нам ефективну переговірну позицію.

Але Євросоюз на це пішов з декількох причин. Перше – бажання побудувати нову реальність відносин з РФ , і ми маємо бути до того готові. Друге – зробити спробу вирішити ситуацію навколо Донбасу, що може призвести до різних сценаріїв дестабілізації, і тому ЄС хоче убезпечити себе від них. Трете і похідне від двох перших – бажання взяти ініціативу в газових питаннях і диктувати свої умови.

Та й лобісти Газпрому і Росії часу не втрачають. Остання спроба протягнути в Бундестазі за 48 годин поправки, що вивели б Північний потік-2 з під дії законодавства ЄС і коштували б Україні майже мільярд доларів, поки що поставлена на коротку паузу, але будьте певні: ці зусилля будуть найближчим часом продовжені.

Для України це означає, що наш маневр постійно звужується і без активної політики буде поступово зведений до нуля. І що не тільки Кремль, що само собою очевидно, але й Євросоюз хоче вирішити питання Донбасу та енергетики не те, щоб пакетом, але в одному контексті. І важелі для цього в нього є. Головне тільки, щоб в ЄС розуміли, що відсутність транзиту через Україну відкриває шлях для будь-яких військових чи гібридних операцій Росії. Схоже, такого усталеного розуміння там на сьогодні немає.

Газові і гібридні війни будуть вестися з одного командного пункту в Кремлі. А нам непогано було б почати реальну дискусію щодо червоних ліній і по газу. Щодо так званої формули Штайнмаєра, здається, всі вже непогано подискутували, а от газові питання дивовижним чином в суспільній дискусії відсутні. Без компромісів в сьогоднішній дуже складній реальності не обійтися, але їхню ціну слід дуже добре зрозуміти. Не тільки зараз, але й на перспективу. Тому запрошую до дискусії. Вважайте цей текст лише поштовхом.

Павло Клімкін
політик, колишній міністр закордонних справ України
для LIGA.net