81 год назад был заключен пакт Риббентропа-Молотова. Как Гитлер переиграл Сталина

Традиційно 23 серпня ми згадуємо Пакт про ненапад між СРСР і Третім Рейхом або Пакт Молотова — Ріббентропа, який підписали в цей день у 1939 році. Як показала нещодавня стаття президента Росії Володимира Путіна для видання The National Interest, РФ продовжує виправдовувати підписання  документу, який дуже важко вписується в міфологію про подальшу героїчну боротьбу радянського народу проти Третього Рейху в 1941-1945 роках.

Паралельно, продовжуючи боротьбу за відповідне трактування історії, Росія створює собі проблеми у відносинах з країнами Центральної та Східної Європи, для яких таємний додаток до пакту Молотова — Ріббентропа про поділ сфер впливу в регіоні між двома тоталітарними режимами - це про відповідне мислення великих держав.

Якщо сучасна Росія продовжує захищати відповідний пакт і додаток до нього, знач не виключає можливості повторення відповідного і на поточному етапі. Це не може не насторожувати. 

Але поговорити детально хотілося б про інше. Радянська, а за нею і російська історіографія, зображують Пакт Молотова — Ріббентропа, як продумане стратегічне рішення, яке дозволило виграти трохи більше часу і краще підготувати країну до нацистської агресії. В тому числі за рахунок того, що кордон шляхом поділу Польщі та анексії країн Балтії перенесли далі на захід. Це  збільшило стратегічну глибину оборони СРСР на найбільш загрозливому напрямку.

Чи справді згода СРСР на підписання документу була таким вже геніальним стратегічним рішенням генерального секретаря Комуністичної партії Радянського Союзу Йосипа Сталіна? І які справді довгострокові розрахунки мотивували СРСР на підписання угоди?

Мотивації сторін

Починати треба з того, що керувало Третім Рейхом і СРСР під час підписання пакту. Очільник Третього Рейху Адольф Гітлер пам’ятав уроки Першої світової війни – в тому числі те, що війна на два фронти для Німеччини означає лише відтягування неминучої поразки. Не забував він і те, що не все можна вирішити виключно за рахунок армії – дипломатія має грати в стратегії не менш важливу роль.

Як наслідок, зовнішня політика повинна була гарантувати створення відповідного стратегічного простору для маневру – убезпечити один з двох стратегічних напрямків, поки на іншому буде наноситися рішучий удар. Щоб вже потім, без жодних перешкод, повернутися до іншого стратегічного напрямку – там, де на сході знаходився так званий життєвий простір.

Тобто на відміну від 1914 року, на цей раз не лише швидкість розгортання армії була б вирішальною. Дипломатія Третього Рейху теж мала гарантувати недопущення відразу війни на два фронти, а те що ворогів в Європі вдасться розгромити по частинах.

Зі свого боку, Сталін боявся того, що кінець кінцем опиниться сам на сам з Третім Рейхом в новій війні. В західній політиці умиротворення Третього Рейху, Москва бачила спробу спрямувати німецьку агресію подалі на схід. На пропозиції СРСР створити нову систему договорів по стримуванню Третього Рейху, Франція і Велика Британія реагували доволі мляво. А керівництво Рейху намагалося всіляко підкреслити антирадянську спрямованість своїх заходів – в тому числі, назвавши союз з Японією Антикомінтернівським пактом. Все це ще більше підживлювало страхи Москви.

Саме на недовірі між СРСР і західними демократіями вирішив зіграти Гітлер, запропонувавши Москві Пакт про ненапад і поділ сфер впливу в ЦСЄ. Тим самим Берлін попереджував утворення в Європі традиційної коаліції балансування, яка мала не допустити домінування однієї країни – тобто в тих реаліях стримати амбіції Третього Рейху.

Четвертий поділ Польщі

Проте самого факту поділу сфер впливу - тобто того, що СРСР буде спокійно спостерігати за знищенням Польщі - Берліну було недостатньо. Гітлеру було важливо залучення СРСР до поділу країни – кров міжвоєнної Польщі на руках СРСР була б головний фактором, який би стримував Францію і Велику Британію від поновлення спроб створити антигітлерівську коаліцію з СРСР, і таким чином не допустити війни на два фронти для Третього Рейху.

Саме тому відразу після вторгнення до Польщі, Берлін постійно підганяв СРСР зі вступом у війну. В тому числі, розігруючи українську карту – натякаючи на можливість створення української держави на землях східної Польщі.

Це кінець кінцем спрацювало. 17 вересня 1939 року, війська СРСР вступили на територію Польщі. Хоча в військовому плані за день до Вермахт завершив розгром основних сил цієї країни, взявши в подвійне оточення її війська.

Але Гітлеру було важливо залучити СРСР до поділу Польщі з політичної та стратегічної, а не військової точки зору. Це була б залізна гарантія того, що антигітлерівська коаліція найпотужніших країн Європи в найближчому майбутньому не матеріалізується. За це Берлін був готовий віддати більшу частину міжвоєнної Польщі, а також спокійно дивитися на окупацію країн Балтії, де жило чимало німців, або на війну проти Фінляндії чи вимоги до Румунії. Нові хвилі агресії СРСР щодо сусідів лише віддаляли Москву від гіпотетичного союзу з Парижем і Лондоном.

Карикатури 1939 року висміювали те, як непримиренні ідеологічні супротивники – Третій Рейх і СРСР – знайшли спільну мову в питанні поділу Польщі 

Тим самим Гітлер убезпечував собі стратегічний тил перед рішучим поворотом на захід у 1940 році. Відкритим в цьому плані є питання, чи наважився б Третій Рейх на концентрацію практично всіх сил на заході на весні 1940 року, якби СРСР не взяв участь в четвертому поділі Польщі, а замість цього оголосив озброєний нейтралітет і тримав напоготові відповідні війська на західному кордоні?

Звичайно, в такому випадку в Третього Рейху було б менше певності. Відповідний крок в формі рішучого повороту на захід був би більш ризиковим навіть для такого гравця, як Гітлер.

Далекосяжні стратегічні задуми Сталіна і їх крах

Але не виключено, що, навіть в такому випадку, СРСР спочатку б просто спостерігав за активними бойовими діями в західній Європі без жодного втручання. Такий крок пояснюється більш далекосяжними планами Сталіна, ніж просто отримання нових територій в ЦСЄ, які підштовхнули його до підписання пакту про ненапад.

По суті, як показують численні заяви радянського керівництва, в Кремлі очікували повторення війни на виснаження між Третім Рейхом з одного боку та Францією і Великою Британією із іншого, як це було протягом 1914-19018 років. Тому СРСР був готовий активно допомагати Третьому Рейху сировиною, ослабляючи ефективність британської військово-морської блокади на яку в Лондоні і Парижі покладали великі надії.

Таким чином, СРСР сприяв би взаємному ослабленню воюючих сторін, активно підтримуючи одну з них і не заважаючи їй концентрувати необхідні сили на заході.

В цей же час, в рамках третьої п’ятирічки, відбувалося б активне переозброєння Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА) на нові зразки озброєння – включно із танками і літаками. Таким чином, поки Третій Рейх, Франція і Велика Британія ослабляли б один одного, потенціал СРСР зростав би. Це все створювало б можливості для вирішального втручання в війну на заході Європи. В таких умовах Москва могла б нав’язувати вигідний собі сценарій врегулювання, повертаючи позиції, які займала Російська імперія після Віденського конгресу.

Такі радянські розрахунки спиралися на комуністичну ідеологію помножену на попередній досвід. Перша світова війна сприяла більшовицькому перевороту в Російській імперії і призвела до значної нестабільності в Європі, якою тоді Кремль не встиг скористатися. Тепер же мало бути інакше. Особливо в умовах, коли нова затяжна війна мала ослабити капіталістичні країні і налаштувати пролетаріат проти правлячих класів – саме так передбачала комуністична ідеологія.

Але тут сталося те, чого певно не чекали не лише в Москві, але і далеко не всі в Берліні, вже не кажучи про Париж і Лондон – німецькі війська нанесли поразку франко-британським силам всього лише за 42 дні. Цього вдалося досягнути поєднанням нових засобів ведення війни (танки плюс авіація) і гарно продуманим планом операції, який включав фланговий удар по силам союзників, яких вдалося виманити в країни Бенілюксу.

Як наслідок, 22 червня 1940 року, Франція капітулює, а Велика Британія мало чим могла вплинути на ситуацію на континенті в військовому плані на той момент. План, задуманий Гітлером ще влітку 1939 року, блискуче спрацював – цьому сприяли на рідкість ефективне поєднання дипломатичних і військових зусиль.

Тил на заході був гарантований – тепер можна було повертатися до вирішення проблеми життєвого простору на сході.

Німецькі операції на західному фронті в 1940 році виявилися на рідкість дуже успішними – франко-британські сили спочатку виманили в Бельгію і Нідерланди, а потім оточили фланговим ударом через Ардени. Успішні дії Вермахту навесні 1940 року зруйнували плани Сталіна очікувати взаємного послаблення країн західної Європи. Джерело карти – Wikimedia.Commons

Пролонгація миру за будь-яку ціну

Можна лише уявити, яким шоком був відповідний розвиток події для очільника СРСР. Своїми діями він створив стратегічний тил для Третього Рейху в рамках розгрому Франції, й тепер опинився сам на сам в Європі з потугою, яка загартувала свою армію і комсклад в боях 1939-1940 років.

Вийшло зовсім не так, як це бачилося в кінці 1939-го чи на початку 1940-го. Лише це може пояснити таку агресивність і нервозність Сталіна наприкінці 1940 року, коли відбувалися збори командного складу РСЧА в Москві. Він розумів, що Гітлер стратегічного його переграв –  в руках Третього Рейху був потужний інструмент ведення маневрової війни, яка несла загрозу швидкого знищення. Штабні ігри на картах, які проводив радянський генералітет наприкінці 1940 року, прекрасно підтверджували таку можливість.

Саме тому в цей час Сталін приймає рішення проводити політику, яка на його думку, мала б максимально віддалити напад Третього Рейху на СРСР. Саме тому Москва так пунктуально виконувала всі умови торгових договорів на постачання сировини Берліну. Тільки тепер відповідні поставки мали гарантувати збереження миру через підтримання такого собі ефекту взаємозалежності, а не сприяти вимотуванню сторін на західному фронті.

Так само Сталін відмовлявся вірити даним розвідки щодо підготовки Третього Рейху до нападу на СРСР наприкінці весни чи на початку літа 1941 року. Замість цього, військам наказали не піддаватися на провокації та не проводити заходи, які могли б використовуватися Берліном як формальний привід почати війну. На практиці це означало відмову від проведення заходів по оперативному розгортанні військ на західному стратегічному напрямку.

Цим Сталін намагався компенсувати прорахунки на рівні великої стратегії військових заходів, вважаючи, що таким чином, він відтягує напад Третього Рейху. На практиці ж вийшло прямо навпаки. Відмова від проведення вчасного оперативного розгортання військ на західному стратегічному напрямку лише посилила стратегічні прорахунки та сприяла швидкому розгрому кадрової радянської армії на заході СРСР вже до початку липня 1941 року.

Цей епізод і сьогодні слугує прикладом для російських військових теоретиків, як політики, піставивши військових, потім їх же й звинуватили у всіх провалах.

Радянські робочі перекачують нафту в німецькі цистерни. Літо 1940 року. Спочатку постачання радянської сировини Третьому Рейху мали сприяти підтриманню затяжної війни на західному фронті. Після краху Франції, Сталін сподівався, що вчасні постачання сировини Третьому Рейху через наявність ефекту взаємозалежності стримають Берлін від початку війни. Джерело фото – NV.UA

Таким чином, за допомогою пакту Молотова-Ріббентропа, Третій Рейх спочатку убезпечив свій тил на сході для активних дій на заході проти Франції, які, в свою чергу, відкрили можливості для рішучих дій вже проти СРСР. На відміну від 1914 року, дипломатам і військовим Третього Рейху вдалося досягнути того, що Берлін хоча б спочатку мав можливість воювати проти одного супротивника, а не відразу на два фронти.

В Берліні гарно використали недовіру Сталіна до Франції і Великої Британії і своїми діями в травні-червні 1940 року зруйнували стратегічні плани Москви щодо використання очікуваної затяжної війни на заході Європи на свою користь.

Далі ж шок і страх в Кремлі призвів до фатального рішення не давати згоду на оперативне розгортання армії СРСР на заході країни. Хоча не слід забувати, що в цей час проводилася політика збільшення кількісного складу РСЧА. Проте тоді, коли все залежало від воєнного балансу сил і в умовах радикально іншої стратегічної обстановки, ніж наприкінці 1939-го чи на початку 1940 року, Сталін, чомусь, і далі вірив в силу Пакту про ненапад і навесні 1941 року.

Як наслідок - важкі бої, втрати і відступ РСЧА в 1941-42 роках – СРСР ледь уникнув долі Франції.

Наскільки СРСР допомогли нові території?

Звичайно можна сказати, що в умовах неочікувано швидкого краху Франції, Пакт Молотова-Ріббентропа хоча б дозволив відсунути кордон далі на захід і виграти такий критичний час влітку 1941 року. Цей аргумент є останнім бастіоном оборони тих, хто намагається якось виправдати пакт про ненапад. Але, як би це не дивно звучало, але нові території не лише не пішли на користь, але і розбалансували систему оборони СРСР на західному напрямку, яка була вибудувана із кінця 1920-х.

Цей момент доволі непогано описує Георгій Жуков в своїх мемуарах. Нові території по суті треба було інтегрувати в систему оборони СРСР – завдання, яке об’єктивно було важко виконати до червня 1941 року. На практиці це означало розміщення з’єднань на нових територіях, розвиток системи логістики і управління, створення нової лінії оборони на заміну "лінії Сталіна", яка опинилася далеко в глибині СРСР і яку почали роззброювати.

Просте розміщення військ далі на заході автоматично не посилювало СРСР – навпаки робило більш вразливим, якщо війська зустрічали ворога, не завершивши оперативне розгортання і в умовах незавершеності інтегрування нових територій до системи оборони країни.

Так і сталося на практиці. На західному і південно-західному напрямку, Вермахт вийшов до старого західного кордону СРСР протягом тижня-двох з початку війни, розгромивши при цьому кадрову радянському армію. Більше ніж додаткові території важили правильні рішення і політика – головним з яких було б дати наказ на розгортання військ на західному кордоні. Але відповідного рішення Сталін не приймав до останнього, керуючись утопічними стратегічними розрахунками.

Захоплені в 1939-1940 роках території, не особливо допомогли СРСР. Протягом перших двох тижнів війни, Вермахт зміг швидко перетнути довоєнний кордон СРСР. Набагато більш важливим було рішення провести оперативне розгортання військ. Але його Сталін відтягував до останнього. Джерело карти – medium.com

Називати речі своїми іменами

Тому 23 серпня треба чітко говорити про те, що пакт Молотова — Ріббентропа і таємний додаток до нього щодо поділу сфер впливу, став початком потужної геополітичної гри, в якій Гітлер стратегічно переграв Сталіна, створивши основу для нападу на СРСР.

Далекосяжні задуми Кремля, які підштовхували СРСР до підписання пакту, були поховані успішними діями Вермахту в Франції в травні-червні 1940 року. Далі ж утопічні надії на пакт призвели до фатальних у військовому плані рішень для СРСР.

За відповідні прорахунки Сталіна в великій стратегії, народи колишнього СРСР заплатили страшну ціну. А тому сенсу їх захищати немає ніякого – рахунок за ті помилки сплачений повністю.

Навпаки, відмова від відбілювання пакту Молотова — Ріббентропа, могла б сприяти початку нормалізації відносин РФ із країнами ЦСЄ сьогодні, для яких будь-який захист пакту про ненапад 1939 року є тривожним геополітичним дзвіночком в нинішніх реаліях.