Годовщина трагедии под Зеленопольем: какие выводы сделала Украина и Запад

Активні бойові дії на Донбасі протягом квітня 2014-лютого 2015 років супроводжувалися не однією трагічною подією, наслідком якої були значні втрати серед український сил оборони і безпеки. Саме таким є в тому числі і обстріл РФ українських сил під Зеленопіллям (Луганська область) 11 липня 2014 року.

Для розуміння поворотності цієї події, необхідно нагадати деякий контекст. Інспіровані РФ масові заворушення і захоплення адміністративних будівель на Донбасі в квітні 2014 року, супроводжувалися початком інфільтрації російських сил і засобів в регіон. Штаб АТО, розробляючи план операції по звільненню захопленого Донбасу, справедливо прийшов до висновку, що без повернення контролю над кордоном із РФ українські активні дії практично не матимуть шансів на успіх.

Як наслідок, в червні і на початку липня 2014 низка бригад ЗСУ здійснила переміщення від Амвросіївки (Донецька область) до Ізвариного (Луганська область), пройшовши практично біля самого кордону із РФ.

Відповідні українські сили, які сформували окремий сектор Д АТО, розосередилися на кордоні з РФ і тим самим створили значні проблеми для інфільтрації російських сил і засобів на Донбас.

Відповіддю РФ стали обстріли реактивною і ствольною артилерією українських позицій біля спільного кордону. Обстріли 11 липня 2014-го під Зеленопіллям стали першим таким масштабним випадком. В результаті вогневого нальоту, де російські війська за різними версіями застосовували або РСЗВ Град або Торнадо-Г, загинуло 30 українських військових і 6 прикордонників. Далі обстріли з території РФ стали звичним явищем. 

За даними Bellingcat, протягом літа 2014 року росіяни нанесли не менше 149 ударів артилерією по українським прикордонним позиціям. Ці обстріли призводили до значних втрат, виснаження і деморалізації українських сил прикриття спільного кордону із РФ.

Як наслідок вже в другу половину липня 2014 року ці сили починають фактично евакуацію із спільного кордону, зважаючи на політичну неможливість ефективно протидіяти обстрілам з території РФ – зрозуміло що не могло йти мови про симетричну відповідь, адже це могло б дати Кремлю формальний привід оголосити війну і з іще більшими силами вдарити по Україні.

Тому вже на середину серпня 2014 року частина кордону з РФ знову стала непідконтрольною для Києва, що створило можливість для масованої інфільтрації регулярних російських підрозділів. Саме це і сталося в ніч із 23 на 24 серпня 2014 року.

Звичайно ж постає питання, чи могла Україна уникнути трагедії під Зеленопіллям? На жаль відповідь більшою мірою негативна. Україна була змушена покладатися саме на фізичну присутність своїх бійців біля кордону для попередження інфільтрації російських сил і засобів на Донбас.

В той же час російські військові теоретики прийшли до висновку, що саме вогонь із максимальних дистанцій і маневр, будуть відігравати головну роль в війнах майбутнього.

В той же час діяльності власне наземних підрозділів і з’єднань буде надаватися другорядна роль. Замість основної ударної тепер наземні сили своєю присутністю будуть грати лише допоміжну роль, закріплюючи результати вмілого поєднання вогню і маневру.

Вже пізніше тодішній очільник ГШ ЗСУ Віктор Муженко неодноразово заявляв про те, що розглядалася можливість відведення українських сил прикриття кордону із РФ на відстань 30-40 км в глиб країни – щоб убезпечити українські сили від обстрілів із російських територій.

Але на такий крок не пішли – адже прикордонники в такому випадку відмовлялися залишатися на кордоні і виконувати свої функції. Але навіть якщо уявити, що українські сили прикриття кордону стояли б дещо в глибині наших територій, то нічого б не заважало росіянам зайти в прикордонну смугу і вже із української території працювати по українським військовим.

Це звичайно б відкривало б для ЗСУ можливість вести контрбатарейну боротьбу. Але відкритим питанням є на скільки вона була б ефективною. Слід також не забувати про те, що в наших військ на кордоні, які були в значному відриві від основних сил АТО, були проблеми поповненням боєкомплекту і тому довго вести ефективну контрбатарейну боротьбу вони просто не змогли б.

Тобто трагедія біля Зеленопілля була фактично запрограмованою в умовах, коли Україна могла покладатися виключно для фізичну присутність своїх військ для прикриття кордону, а росіяни цинічно почали обстрілювати наші війська, працюючи із своєї території. Цинічність росіян і брак інших альтернатив в України створили основу для відповідної трагедії, яка потім повторювалася дуже часто протягом літа 2014 року.

Інша справа, що із відповідної ситуації Україна зробила правильні висновки. Фактично початок і розвиток проекту керованих ракет Вільха можна вважати відповіддю на обстріли наших з’єднань в прикордонній смузі.

Уявіть, якби на літо 2014 року в України був накопичений відповідний запас високоточних осколково-фугасних ракет Вільха (70 км) і Вільха-М(110-120 км – в перспективі до 200 км). Замість фізичної присутності на російсько-українському кордоні можна було б вдаватися до прикриття кордону валом вогню. Цілевказання могли надавати бійці полків спеціального призначення ЗСУ або інші невеликі рейдові загони, які б активно моніторили українсько-російський кордон і передавали б координати для ударів по виявленим російським силам під час спроби його перетину.

Якби ЗСУ декілька разів вдалося б ефективно знищити російські колони із поповненням для сепаратистів, то самі б російські найманці і бійці регулярної армії відмовлялися б намагатися перетинати кордон із Україною, розуміючи всю серйозність ризиків бути просто розстріляними із великих дистанцій.

Проте на жаль на літо 2014 року Україна такими засобами не володіла. Звичайно були точкові удари оперативно-тактичними ракетними комплексами Точка-У і РСЗВ Смерч. Проте ударів було не так і багато. А головне наявний потенціал на той час не міг забезпечити всі потреби.

Однак так чи інакше добре, що ЗСУ відчувши на собі результати російських вогневих нальотів, також почали переходити від опори на фізичну присутність сил в потрібному районі до опори на маневр вогнем, розвиваючи для цього відповідний потенціал. Тому критично важливо забезпечити безперебійну роботу відповідних українських підприємств, які задіяні в створення ракет Вільха і Вільха-М. Тим самим ми чітко покажемо, що уроки за які заплачено страшну ціну, таки не пройшли дарма.

Цікавим є і те, що трагічні події під Зеленопіллям не пройшли непоміченими для наших західних партнерів.

Події 11 липня 2014 року біля цього села Луганської області стали для західних експертів наочним доказом того, як в військовій справі міняється баланс в трикутнику «вогонь-маневр-удар масою солдат», який визначає спроможність досягати цілей, саме на користь першого.

Показовим є те, що доповідь британського воєнного аналітичного центру RUSI, яка вийшла в листопаді 2019 року, щодо майбутнього ракетних військ і артилерії починається саме із опису подій під Зеленопіллям. Тим самим британці на прикладі бойових дій на Донбасі зрозуміли загрози, які йдуть від активних зусиль РФ переходити все більше до безконтактних бойових дій шляхом розвитку спроможності до дальнього вогневого ураження.

Концепція Сухопутних військ США щодо ведення війни в майбутньому по суті побудована із того, що увесь театр бойових дій перетвориться на масштабне поле контрбатарейної боротьби, де супротивники перш за все будуть націлені на знищення Ракетних військ і артилерії один одного. І американські військові прийшли до таких висновків, аналізуючи активні бойові дії на Донбасі – в тому числі російські прикордонні обстріли.

Як висновок хочеться іще раз повторити, що трагедія 11 липня 2014 року в Луганській області була значною мірою запрограмована. Її уможливили наші об’єктивні обмеження (необхідність опиратися на фізичну присутність військ для прикриття кордону) і російських цинізм та безпринципність.

Інша справа, що Україна в своєму військовому будівництву врахувала відповідні уроки від трагедії під Зеленопіллям. ЗСУ, розвиваючи ракети Вільха і Вільха-М, теж намагаються робити ставку на дальнє вогневе ураження, а не на фізичну присутність військ в потрібних районах в разі потреби.

Врахування ж такими західними країнами, як Велика Британія і США в своєму військовому будівництві подій під Зеленопіллям дає можливість говорити, що це був не лише один із поворотних моментів українсько-російської війни, але і загалом поворотний момент в розвитку військової справи. На жаль, лише, що такою дорогою ціною ми платимо за відповідні уроки.