Порядок бьет класс: романтики Украине не помогут. У нас нет сильных институтов и стратегии

У новітній управлінській історії можна спостерігати  все частішу зміну популярних практик (концепцій) управління.

Так, в кінці 80-х – Лідерство, Диференціація та Six Sigma (від General Electric), пізніше – Lean (від Toyota), нещодавно – Agile та Adaptive (від  швидко зростаючих успішних ІТ-компаній). Все це супроводжується силою силенною комунікативної підтримки, популяризації, навчання, конференції.  

Було цікаво спостерігати в останні роки, як великі корпорації і банки вивчали досвід малих ІТ-компаній, щоб перейняти у них культуру креативності – так звану "гаражну культуру", коли всі творять під одним дахом. Вивчали не-факультативно, а через найвищі стратегічні наради з залученням світових консультантів і місцевих коучерів. 

Трохи згодом відбувалися інституціональні зміни, перегляд критеріїв до персоналу, перегляд функцій і взаємодії, включаючи об’єднання різних служб "під одним дахом", а також в прямому сенсі цього слова.

Причина такого інтересу – банки втрачали значну частину свого традиційного бізнесу (платежів), які все більше мігрували до не-банківських платіжних організацій. З деяким запізненням, але їм вдалося реорганізуватися, міграція сповільнилася.  А не-банки, досягнувши великого масштабу, зустріли свої проблеми – нові  регулятивні вимоги і зростаючі витрати. Тимчасова рівновага. 

Здатність великої корпорації чи банку змінюватися викликає повагу. Проте, скептики кажуть, якби такі ж зусилля направити на креатив і експерименти раніше, то і традиційна модель управління дала би гарні результати.

Нещодавно в мережі розгорнулася дискусія, щодо того, що справжні досягнення можуть мати лише романтики і ніколи прагматики. Ніби знання і досвід "звужують" креативність і заважають зробити щось масштабне і незвичайне.  

Ну що ж, розглянемо новітній приклад з банківського життя. 

Ще декілька років тому саме романтики передбачали:  

1. скору смерть фіатних (традиційних) валют – на заміну мали прийти надійні, захищені і зручні криптовалюти;

2. непотрібність центральних банків -  з грошовим обігом справиться  алгоритм. 

Міжнародні конференції, асоціації криптовалют, законопроєкти ... і навіть у нас, в Україні, одні з перших звітували про одну (!) угоду купівлі нерухомості за біткоін (переконливо).  

Ну от, прийшла світова економічна криза. Питання: як біткоін може допомогти  українській чи світовій економіці? Де конференції, робочі групи, законопроєкти?   Немає. 

Світ звертається до Центробанків, де визначають механізми рекордної підтримки економік і при цьому зберігають вартість грошей, стабільність цін і довіру споживачів. Досягається це за рахунок багаторічної акумуляції найкращих практик і експертиз, наукових досліджень і ... надійних регламентів. Звісно, цей світ не є ідеальними. 

Інший приклад викличе шквал  критики… та все ж – оцифрування чи діджиталізація. 

Романтики: "Держава у смартфоні" – зрозуміло і просто покращить сервіс і забезпечить ефективність державного управління. Є деякий прогрес і в Україні – наприклад, "Дія". 

Кажуть, стає зручніше. Але цей інструментарій має незначний вплив, якщо стратегії кволі, а інститути корумповані. 

Інший приклад – Естонія – світовий чемпіон з оцифрування державних сервісів у багатьох галузях. Нещодавня історія з викриттям тіньових операцій через естонські фінансові компанії і банки відкинула їх фінансовий ринок на багато років.  

Оцифрування має справжній суспільний і економічний ефект лише на грунті ефективних інституцій. І ніколи при їх кволості. 

Колись, коли футбол був у Києві майже національною ідеєю, ми від малого до великого добре знали, що "організація б'є клас!". Перемоги над "спартаком" були добре усвідомлені через кращу організацію. Цьому гравці Динамо вчилися багато у німців, і як казав один легендарний англієць, "футбол – це гра, в якій 22 гравці 90 хвилин штовхають м'яч, а наприкінці перемагають німці"...

Тепер, в Україні маємо свій управлінський експеримент: політичний сезон 2019 року привів в політику значну частину малодосвідчених управлінців, непрагматиків. Дефіцит досвіду проявляється що-найперше в слабкій кадровій політиці, що мала б вибудовуватися роками, та у невмінні  організовувати інституційну потужність. 

Чомусь в Україні мірилом реформ стало прийняття  законів... і це дуже дивно. Адже написання законів без ефективного впровадження ще зовсім нічого не гарантує. 

Така легкість і романтизм турбо-реформ потихеньку "призвичаїть" суспільство до марнослвівства – слово "реформи" (земельна чи судова) викликають скепсис, а невдачі все більше пояснюються надуманими (ніби традиційними народними) вадами. 

Або ти гуртуєш навколо стратегії найкращу організацію і "порядок б’є клас", або – постійна зміна управлінців, "які  не справляються"...