Большая коррупция: как Украине побороть схемы и взяточничество

Конституційний суд поставив підніжку антикорупційним інституціям: скасував відповідальність за недостовірне декларування та обнулив їхні досягнення зі збору компромату на державних мужів. 

Тими чи іншими руками, але далеко не вперше уникають справедливого покарання впливові, забезпечені фінансовим і медійним ресурсом корупціонери. А відтак, антикорупціонерам варто згадати закон Ньютона про те, що сила дії дорівнює силі протидії, і зайти з іншого боку. Наприклад, об’єднуючи зусилля у напрямку запобігання корупції, де можна швидше отримати потрібний результат, а саме збільшення економічного добробуту нації. 

Невпорядкованість, законодавче "решето" чи навпаки, нагромадження суперечливих законодавчих норм, є сприятливим ґрунтом для активації корупційних схем. Тому налагоджуючи ефективне управління в тих чи інших сферах, ми автоматично зменшуємо корупцію, припиняємо "годувати" старих і народжувати нових корупціонерів.  Адже корупція і неефективне управління, як курка і яйце, – наслідок і причина один одного.  

У листопаді, Кабмін розпочав узгодження антикорупційних заходів в рамках урядово-громадської ініціативи "Разом проти корупції".

Напрямки запобігання корупції відомі, втім їх варто тримати в фокусі уваги:

1. Забезпечення прозорості дій та результатів діяльності влади.

У цьому напрямку вже багато досягнуто: прозорі закупівлі, витрати розпорядників публічних коштів, реєстр декларацій, публічні звіти Рахункової палати та Держаудитслужби. Але ще більше інформації має ставати публічною та структурованою.

Прозорості протидіють шляхом "недопрозорості", порушень регламенту оприлюднення даних та створення інформаційних смітників. Як приклади: засідання земельної комісії місцевої ради відкрите, але голосування не поіменне. Комунальне підприємство оприлюднює надходження від сезонної торгівлі, але однією цифрою. Органи влади та місцевого самоврядування публікують "причесані" висновки внутрішніх аудитів, замість повних текстів аудиторських звітів.  Земельний кадастр номінально відкритий, але ви не знайдете земельну ділянку за адресою чи назвою підприємства, яке на ній розміщене, якщо не маєте її кадастрового номеру. Проекти рішень для голосування роздаються депутатам (і народних, і місцевих рад) в останню хвилину. А  рішення місцевих рад, які неможливо знайти за ключовими словами у пошуковій стрічці, мають переконувати нас у відкритості влади.

Прозорість є базою для запобігання корупції. Навіть якщо комусь здається, що її забагато.

2. Максимальне залучення громадян та бізнесу через організацію доступних інструментів участі.

Інститут генерального плану м. Києва в соцмережах анонсував громадські слухання щодо нового Генерального плану міста. Потенційним учасникам заходу запропоновано різнокольорові PDF картинки, неможливі для збільшення та без текстових роз’яснень, які одразу дають зрозуміти: "Тобі в цьому не розібратися". А відтак, у обговоренні можуть взяти участь хіба художники-модерністи чи вузькопрофільні фахівці. 

У той час, коли існує зручний для користувачів функціонал: геодизайн, можливість накладати один на одного різні шари плану, бачити свій будинок, вулицю, район та заплановане використання території.      

Або інший приклад: здійснення малої приватизації у форматі відкритих аукціонів – серйозне досягнення. Але потенційному інвестору не так просто знайти потрібний об’єкт через відсутність єдиного класифікатора (він може шукати "пральню", а в системі буде "баня"). 

А інформація про самі об’єкти часто умисно чи несвідомо не містить важливої для прийняття рішення інформації: статус землі під об’єктом, якісні фото, що залишає поле для сумнівів і обмежує кількість потенційних учасників аукціонів. 

Громадськість може нерідко бути деструктивною, відтак владі хочеться уникнути зайвого спілкування. Але і якісні рішення потребують часу та залучення усіх стейкхолдерів, яких вони стосуватимуться. 

Це можливо лише тоді, коли замість турборежиму ми будемо послуговуватись якісними процедурами попередніх консультацій та залучати кращих фахівців. До того ж, подолання корупції і наш прогрес як країни прямо пропорційні активності громадськості. 

3. Інвентаризація, облік, впорядкування державного та муніципального майна, землі та  ресурсів.

Станом на вересень 2020 року, державні інституції зареєстрували за собою лише 49% нерухомого майна, яке їм належать (за інформацією Фонду держмайна України).  А це означає, що решта майна має серйозні ризики його неправомірного відчуження, продажу чи неофіційного використання. 

Те саме стосується і незареєстрованих земель:  ми роками спостерігаємо, як "відкушують" землі оборони, аграрних вузів та державних підприємств. Багато заходів не вживаються умисно, нібито як через брак коштів, хоча саме факт їх нездійснення і створює можливості для шаленого розкрадання цих коштів. 

До прикладу, в Україні відсутній кадастр нерухомості, який би містив інформацію про параметри існуючих будівель, їх оціночну вартість та точне розміщення в просторі (на землі) і був інтегрований з реєстром речових прав на майно. Умисно не проводиться інвентаризація культурних пам’яток та не наносяться їх охоронні зони, на яких заборонена забудова.

Органи місцевого самоврядування умисно не визначають межі захисних смуг вздовж водойм, щоб нанести їх пізніше, вже з урахуванням забудов. Відтак, замість порядку ми маємо низку неузгоджених між собою інформаційних систем. 

Аудит країни, що би не мав на увазі президент, коли анонсував його, має передбачати  інвентаризацію та реєстрацію прав держави та органів місцевого самоврядування на належні їм ресурси.  

4. Електронізація та автоматизація державних послуг, ліцензій, дозволів.

Зовнішнє незалежне оцінювання стало величезним кроком вперед у подоланні корупції, яку ми мали раніше під час вступу до ВУЗів. Саме тому, можливо, так багато експертів зараз розмірковують про його вади та "стрес" для дітей. 

В електронний формат за жорсткими алгоритмами має бути переведено усе, що лише можливо: робота митниці, податкової, видача всіх дозволів та ліцензій,  проведення іспитів та сертифікацій, виплата  соціальних допомог за державні кошти. 

Але варто пам’ятати, що електронна подача документів супроводжується людським прийняттям рішення. Тому, нерідко, передавши документи в ЦНАП, "вирішувати питання" йдуть у департамент містобудування й архітектури. 

Впровадженню електронних послуг та сервісів мають передувати впорядкування процедур надання таких послуг, їх реінжиніринг, аналіз логіки ухвалення рішень. 

5. Дерегуляція та усунення прогалин у законодавстві.

Корупція часто "вшита" у законодавство, що робить її законною. Недосконале законодавство спричиняє неефективне управління та множить його помилки.  Правки на поправки призводять до того, що такі правові норми уже неможливо виконувати, і на них вже не звертають увагу. А це страшно. 

Діючи у напівзаконний спосіб, особливо малий та середній бізнес, вже на старті стають порушниками. А відтак, сприймають хабар як максимально швидкий крок до вирішення проблем. 

Частину функцій держави слід передати саморегулювальним організаціям, але попередньо створити засади для їх якісного очищення та саморегулювання. 

На етапі врегулювання перебуває видобуток бурштину, діяльність казино та гральних закладів. Втім, ми досі не маємо якісної регуляції для проходження сертифікації моряками, що створює корупційний ринок у понад $50 млн на рік. Суттєво нерегульованою є сфера поховань, через що корупція тут межує з бандитизмом. 

Роль держави у прямому управлінні економікою має бути зменшена. А сама держава має стати "легшою", прозоро приватизувавши непрофільні та неприбуткові активи. При цьому прибуткові активи вона має прагматично залишити собі. 

6. Запровадження дієвого державного контролю.

На сьогодні предмет контролю державних інституцій є завеликим, а держава вочевидь не справляється з цією функцією. Коли з усіх щілин тече, вже не знаєш, яку дірку залатати. А латати потрібно найбільші дірки. Тобто, визначати пріоритети та вибудовувати дієві системи ризик-орієнтованого державного контролю.

Це убезпечить необґрунтований тиск на бізнес-середовище, спрямує зусилля контролюючих органів не лише на виявлення порушень, але й на їх превенцію. До складання таких систем має бути долучена експертна громадськість. 

7. Якісна державна служба, забезпечення адекватних заробітних плат на посадах з високими корупційними ризиками.

В будь-якому більш-менш великому бізнесі виявляють та розвивають таланти, запроваджують якісні програми формування кадрового резерву. Невже такі програми не потрібні на державному рівні? В умовах офіційно визнаного кадрового голоду? 

Кадрова політика, що не базується на публічному аналізі показників ефективності та досягнень посадовців, а здійснюється шляхом прийняття непрозорих,  позаконкурсних призначень, – одна з найбільших помилок сьогоднішньої влади. 

Щодо заробітних плат нас кидає з крайнощів у крайність. Ми готові платити захмарні $100 000 в місяць очільнику Укрзалізниці, і, вочевидь, недостатні 7 000 гривень інспектору Держекоінспекції, 10 000 митнику чи 25 000 міському голові. 

Гігантські гонорари членам наглядових рад, які не несуть відповідальності за ухваленні рішення, і порівняно невеликі гонорари міністрам, які курують галузі. 

Висока зарплатня не гарантує добропорядності – судді Конституційного суду отримують по 300 000 гривень в місяць, і, на жаль, це їх не зупиняє від прийняття рішень, що суперечать державницьким інтересам. 

Але низька зарплата гарантовано вмикає програму виживання, спрямовує інтелект держслужбовців на створення схем "компенсації" замалої зарплатні. А ми знову не маємо якісного державного управління. 

Невідворотність покарання за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, формування нетерпимості до корупції, так само як і реформування судів та правоохоронних органів, є іншими важливими завданнями антикорупційної політики. 

Більшість згаданих у корупційних проблем мають рішення, відображені у планах антикорупційних заходів, які напрацювали представники низки експертних організацій та надали Кабінету міністрів України. Якщо співпраця влади та громадськості буде дієвою, країна подолає частину великих корупційних схем та збереже мільярди гривень.