Какое реальное экономическое влияние России в Украине. Больше, чем говорит Госстат

Після 6 років війни з Росією здається, ніби російський бізнес суттєво зменшив свою присутність в Україні. Проїжджаючи вулицями Києва, ми більше не бачимо вивісок заправок Лукойл чи ТНК. Але чи дійсно російський капітал зник, чи просто заховався?

З одного боку, бачимо, що російська економічна присутність в останні 10 років знизилась, особливо після 2014 року: так розмір російських активів в Україні скоротився з $20,8 млрд у 2013-му до 8,7 млрд у 2018-му, виручка за цей час впала вдвічі до 8,8 млрд, кількості українців, що працюють на російських компаніях знизилась з майже 135 000 до 103 000. Обсяги торгівлі між країнами впали у 3-4 рази. З іншого - велика частина російського капіталу в Україні прихована через офшори або підставних бенефіціарних власників. За нашими розрахунками, лише близько половини усіх російських інвестицій заходять напряму з Росії.

Декілька тижнів тому пройшла гучна приватизація готелю “Дніпро”, за який держава отримала понад 1 млрд грн, що було в 12,5 разів вище за початкову ціну.

Але за день після аукціону в ЗМІ з’явились версія, що справжнім переможцем могла стати компанія “ВС Енерджі”, серед кінцевих власників, якої за даними ЗМІ є російський політик, який знаходиться під європейськими та американськими санкціями, Олександр Бабаков. Пізніше засновник кіберспортивної команди NAVI Олександр Кохановський заявив, що покупцем готелю є він з пулом партнерів. Але повний список інвесторів, яких він долучив, залишається невідомим.

Цей випадок підкреслює проблеми з непрозорістю кінцевих бенефіціарів в Україні. Якщо декілька тижнів їх не могли встановити в найбільшій приватизаційній угоді останніх років, зрозуміти - чи ховаються росіяни за низкою компаній-прокладок в безлічі інших, менш публічних компаній, ще складніше.

Наше дослідження показує, що таких випадків прихованих інвестицій багато - рівень російських інвестицій вдвічі більше, якщо враховувати інвестиції через офшори.

Інвестиції

Присутність російських компаній в Україні може мати негативний ефект як на економіку, так і на політику та на суспільство. Наприклад, російські держбанки історично видавали великі кредити українським держкомпаніям, роблячи їх залежними від російських грошей. Наприклад, станом на 1 січня 2013 року третина боргу українського державного залізничного підприємства "Укрзалізниця" належала російським банкам. Укрзалізниця досі перебуває в судових процесах через цей борг - за останнім рішенням суду, цей борг таки має бути повернений.

Великі промислові підприємства, які були придбані російськими власниками часто залишаються в занедбаному стані, або ж навіть навмисне руйнуються. Наприклад, Служба безпеки України звинувачує компанію РусАл, що належить російському бізнесмену Олегу Дерипасці в руйнуванні Запорізького алюмінієвого комбінату на користь конкурентів з Росії.

Для аналізу російських інвестицій в Україну ми використали три джерела даних - український Держстат, російський Центральний банк та базу даних моніторингу взаємних інвестицій (МВІ) Євразійського банку розвитку. Тоді як перші дві бази даних враховують лише інвестиції, що йдуть напряму з Росії, а отже не враховують інвестиції, що приходять через офшори, база даних МВІ містить перелік масштабних інвестиційних проектів, пов’язаних з російськими громадянами - незалежно від того, чи інвестують вони напряму, чи через офшори.

Те, що багато компаній інвестують через офшори можна побачити, подивившись на список найбільших країн-інвесторів в Україну. За офіційними даними, найбільшим інвестором в Україну є Кіпр, і навіть невеликі Британські Віргінські острови інвестують в Україну більше коштів, ніж Росія.

Хоча не всі інвестиції з офшорів російські, тим не менш, у російських компаній, окрім стандартних причин користування офшорами (наприклад, оптимізації податків), є і інші причини приховувати своє справжнє походження: ухилення від санкцій, та падіння попиту на російські товари та послуги.

Примітка: В ті роки, за які дані недоступні, ми екстраполювали наявні дані, використовуючи середню різницю між даними МВІ та даними Державної служби статистики України за роки, коли доступні обидва набори даних (в ці періоди вказаний довірчий інтервал).

Тому не дивує, що з врахуванням вкладень через офшори російських інвестицій в Україну вдвічі більше, ніж якщо дивитись лише на інвестиції напряму з Росії.

Наприклад, в 2017 році загальна сума російських інвестицій в Україні, за даними Центрального Банку РФ, становила 3,6% від ВВП України, за даними українського Держстату - меньше 1%, а за даними МВІ - 5,6%

Корпоративна присутність

Використовуючи базу даних Orbis, ми можемо оцінити фінансові показники російських компаній в Україні (як тих, що працюють відкрито, так і тих, що приховують свою присутність).

З одного боку, бачимо загальну тенденцію зменшення російської присутності - частки активів, оборот та кількість найманих працівників російських компаній у 2018 році були нижчими, ніж у 2010 році. З іншого боку - російських компаній в Україні залишилось не так вже й мало - у 2018 році 1 553 компаній подавали фінансову звітність. Їх загальний обсяг активів становив 8,7 млрд доларів (2,1% від активів усіх українських компаній), загальна виручка - 8,8 млрд доларів (2,8% від усіх українських компаній), і вони наймали 103 тисячі працівників (1,9% від усіх найманих працівників).

Таким чином, хоча російської присутності стало менше, вона залишається суттєвою.

Росія може чинити економічний тиск на Україну, не лише маючи підприємства, фізично розташовані в Україні, а й через торгівлю. Історично, Росія часто використовувала торгівлю як важіль впливу на Україну. Найкрасномовніший приклад - торгівля газом, коли Росія використовувала залежність України від російського газу, змушуючи Україну піти на геополітичні поступки заради знижок на газ - наприклад, дозволити Росії продовжувати тримати свій флот в Криму. Але РФ історично використовувала торгівельні зв’язки для політичного тиску і в інших галузях. Наприклад, в 2014 році, Росія запровадила мито на українську продукцію, розірвала Угоду про вільну торгівлю та заборонила імпорт української сільськогосподарської та продовольчої продукції, а також сировини. Ще раніше, після того, як Україна відмовилася приєднатися до Євразійського митного союзу у 2011 році, Росія ввела захисні заходи, спочатку заборонивши імпорт трьох провідних виробників сиру, згодом наклала плату за утилізацію транспортних засобів на експорт автомобілів.

Після початку війни, введення взаємних торговельних обмежень та припинення прямого імпорту газу з Росії, торгівля з Росією знизилась. Рисунок 3 вказує, що після піка у 2013 році, як експорт в Росію, так і імпорт з Росії знижувався. Минулого року Росія вперше припинила бути найбільшим торговельним партнером України, поступившись Китаю.

Разом з тим, у деяких галузях Україна не може позбутись залежності від торгівлі з Росією. Найбільше з Росії Україна імпортує мінеральні палива та нафту, а експортує - метали та неорганічні хімічні речовини (Рисунок 4). Хоч торгівля цими товарами і знизилась в останні роки, вона залишається суттєвою. У мінеральних паливах найбільшим товаром, який імпортується з Росії в Україну залишається нафта, але її імпорт суттєво скоротився. Частка російського імпорту в загальному обсязі імпорту нафти також значно зменшилася в період з 2009 по 2019 рік з 50% до 32% у грошовому вираженні або з 56% до 33% у натуральних одиницях. Таке зниження можна принаймні частково пояснити забороною експорту нафти з Росії в Україну без спеціальних дозволів, виданих російським урядом.

Така залежність означає, що Росія може використовувати ці торгівельні зв’язки для тиску на Україну, щоб Україна ухвалювала певні геополітичні рішення: вступити у Євразійський союз, як це було у 2011 році, або ж відмовитись від підписання Угоди про Асоціацію з Євросоюзом, як це було в 2013 році.

У металургії залежність зберігається через історичну інтеграцію ланцюгів виробництва між Україною та Росією.

Загалом, українські економічні зв’язки з Росією знизилися навіть якщо враховувати приховану присутність Росії. Разом з тим, варто пам’ятати, що російські компанії часто можуть ховатись за вивісками з іноземними назвами, а їх формальними власниками значитися громадяни Кіпру чи інших країн. Крім того, російський економічний вплив проявляється не лише через фізичну присутність російських компаній в Україні, а й через залежність від торгівлі. Тому, хоч російська економічна присутність знизилась, її все ж більше ніж може здатися на перший погляд.

Державна політика

Для того щоб боротися з прихованим російським впливом спершу потрібно зрозуміти його справжні обсяги. Хоча за законами України, декларувати фінального бенефіціара обов’язково, а юридична особа не може бути бенефіціаром, дослідження Центру Протидії Корупції вказує, що у 2019 році 27% компаній не вказало кінцевого бенефіціара, а 1990 компаній вказали бенефіціаром юридичну особу. Тому, за імплементацією закону потрібно слідкувати, а штрафи за незазначення чи невірне зазначення бенефіціара мають бути жорсткішими. У визначенні кінцевого бенефіціара також може допомогти новий закон про відмивання коштів, який зобов’язує банки перевіряти походження коштів при великих транзакціях.

У галузях критичної інфраструктури одного лише розуміння, хто є кінцевим бенефіціаром недостатньо: інколи в інтересах національної безпеки потрібно повністю заборонити придбання певного об’єкту компаніям, які можуть використати це проти інтересів України. Для цього в країнах ЄС запровадили механізм скринінгу іноземних інвестицій, за допомогою якого інвестиції у сфери критичної інфраструктури перевіряються та можуть бути заборонені. В Україні Міністерство економіки також запропонувало законопроект “Про оцінку впливу іноземних інвестицій на національну безпеку України”, в якому описаний схожий механізм. Однак, на нашу думку, він потребує подальшого доопрацювання: перелік галузей, в яких має відбуватись моніторинг, має бути розширений, а процедура на основі якої та чи інша інвестиція може бути заборонена має бути більш чіткою, щоб не позбутись корисних інвестицій, які не становлять загрози національній безпеці.