Зачем нырять в прорубь на Крещение и откуда пошла эта традиция

Останнім часом набула масової популярності традиція пірнати на Водохреща в ополонку. В екстремальному обряді беруть участь не тільки ті, хто постійно ходить до церкви, але й люди нецерковні та навіть невіруючі. Для одних це релігійний обряд, для інших данина традиції, для третіх участь у флешмобі, для четвертих можливість протестувати власний організм на стресостійкість.

Звідки ж взялася традиція, яка об’єднує настільки різні мотивації людей?

Купалися на Водохреща ще у середні віки у Палестині – на річці Йордан. В пам’ять про Хрещення Ісуса Христа. Правда, там це дозволяє температура. У Греції та Болгарії є традиція на березі освячувати воду та кидати до водоймища дерев’яних хрест. Той, хто першим дістане його з води матиме велику пошану. Знову ж таки, там вода хоча і достатньо холодна у цю пору року, проте вона не замерзає повністю.

Пірнання в ополонку характерне для Русі, тому що тут взимку були морози і вода крижаніла.

Обряд пірнання існує давно, проте він не був масовим. Пірнали перш за все ті, хто водили маланку чи рядились. Вжалося, що це є гріх, а пірнання на день Хрещення у воду очищує від гріхів. Тобто пірнали ті, хто, як вважалося, сильно нагрішив участю у язичницьких обрядах. Саме тому їм треба було змити з себе ці гріхи. Хоча в церкві це заперечують – гріхи прощаються тільки через покаяння, а не через занурення до холодної води.

Пересічний пірнаючий навряд чи знає історію про Хрещення Ісуса Христа, проте обов’язково вважає, що вода має цілющі властивості, очищує від гріхів/хвороб/нещастя (потрібне підкреслити). Та для більшості цього достатньо. Їм не потрібна історія про Христа, глибокі сенси чи філософські категорії. Віра в цінності та ідеали фактично витіснена побутовою магією. Сліпим переконанням в те, що всі свої гріхи можна «порєшать» банальним пірнанням у холодну воду. Прямо таки без хвилювань та переживань совісті.

Розповіді про цілющість води у цей день та відсутність хворих від пірнання – ніщо інше, як «благочестиві» байки. Кожен рік лікарі фіксують застуджених, які захворіли внаслідок пірнання на Водохреща. До речі цього року один грек пірнаючи за дерев’яним хрестом знепритомнів. Треба пам’ятати, що освячення води має символічний, а не буквальний характер – вода та холодна температура не стають автоматично беспечними.

Звідки взялась така традиція?

Популярності ця традиція стала набирати вже в 90-ті роки, після падіння СРСР, коли релігія та церковна обрядовість вийшла з підпілля. Тоді церква вкладала в кількість, але не в якість. Єрархи переймалися храмовою інфраструктурою, а не контентом проповідей. Замість освідчених кандидатур настоятелями громад ставали не раби, а прораби Божі. Саме тому в нас всюду золоті купола та високий рівень побутового насильства.

Те саме стосується і з Водохрещам. Розповідати про свято важко – треба і самому знати історію, символізм та сутність дійства, вміти розкрити сенс. А от посвятити воду та зібрати пожертви – набагато простіше. Тай попит на останнє завжди більший.

З кожним роком дедалі більше людей пірнають, при цьому сам обряд поступово віддаляється від первісного свята. Хтось робить це, бо вірить у цілющисть води, хтось хоче випробувати себе на міцність, а для когось це ще одна можливість продемонструвати новий купальник та залити свіжі фото в Instagram.

Це все, окрім першого, має мало спільного з духовністю. Проте для церкви це не проблема. Там навчились використовувати це на свою користь. Наприклад велетенські верениці людей, іноді у стані алкогольного сп’яніння, чи жінок у надто відвертих купальниках, у церквах зараховують до своїх вірян.

Хоча в Україні, де є релігійна конкуренція, а у людей на лобі не написана конфесійна належність, це зробити важко. Банально незрозуміло, кого куди записувати? То в сусідній Росії Церква по повній використовує пірнання на Водохреща для демонстрації власної міці, сили та популярності.

Їх суспільство секуляризується, довіра до РПЦ падає, кількість людей, що ходить до церкви зменшується. На Різдво, за данними поліції РФ, у богослужіннях взяли участь 2,3 млн росіян від загальної кількості у 144 млн населення. Це 1,5% населення. Дуже мало, як для країни "духовних скрєп". Саме тому тамтешні єрархи переключились на Водохреща. Вони починають розповідати, що на Різдво – офіційний вихідний – не всі можуть прийти до церкви та пропонують подивитися, скільки людей пірнає в ополонку на Водохреща. На перший погляд смішно, але це працює. Люди пірнають, а церковники мають.

Як раз час замислитись, навіщо це пірнання? Чи я хочу бути статистом на службі в іншого, чи я не маю можливості перевірити свою силу духу в інший спосіб, або мені бракує дивакуватих світлин для акаунта в соцмережах?

Вже пішов третій десяток XXI століття – час задуматися про сенс дійства, перед тим, як його вчинити.