Для чего человечество переписывает историю и как это сказывается на его будущем

Знову спалахнула дискусія, чи існує об'єктивна історія, чи її переписують знов і знов, чи це об'єкт маніпуляції, чи треба захистити історію від переписувань.

Давайде подивимося на цю тему з точки зору модерного, постмодерного та метамодерного мислення (помаранчевого, зеленого та жовтого, кому така термінологія зрозуміліша).

Модерне мислення 

З точки зору модерного мислення, наукове знання є об'єктивним. Науковий ідеал модерного мислення — це фізика: ми ставимо експеримент, вимірюємо результати, пропонуємо теорію, яка описує результати цього експерименту та передбачає результати наступного, проводимо наступний експеримент, коригуємо теорію, і так далі.

Подписывайтесь на рассылки Liga.net - только главное в вашей почте

Але не всі науки відповідають цьому ідеалу, особливо гуманітарні. Психологія і соціологія ще більш-менш, а історія точно не відповідає: ми не можемо поставити експеримент. 

Тому історія обмежується описом фактів, які можна точно встановити, та гіпотезами стосовно фактів, які можна встановити з більшою або меншою достовірністю. 

Присоединяйтесь к Instagram Liga.net - здесь только то, о чем вы не можете не знать

Інтерпретація фактів розглядається, в кращому випадку, як спекуляція, в гіршому, як маніпуляція. 

Історичний наратив припустимий у художньому творі, в крайньому випадку у науково-популярному (з обов’язковим попередженням читача). Історію треба захистити від переписування, від маніпуляції, від узагальнень, від інтерпретацій та наративів.

Постмодерне мислення

З точки зору постмодерного мислення, немає ніякого об’єктивного знання — все знання є конструйованим та контекстно-залежним. Історію кожен переписує, як заманеться, вся історія складається з інтерпретацій, і навіть коли хтось намагається просто «викласти факти», це вже інтерпретація, це вже наратив (адже навіть підбір фактів є інтерпретацією: щось включаємо, а щось не включаємо до розгляду, виходячи із власного внутрішнього наративу, в кращому випадку усвідомленого). 

Навіть фізики об’єктивної не існує, тому що вже за кілька кроків від класичної механіки «більярдних куль» починаються контр-інтуїтивні наративи, розроблені у закритих спільнотах вчених, і які тільки їм зрозумілі. 

Читайте нас в Telegram: проверенные факты, только важное

Ви вважаєте фізику об’єктивною наукою? А що тоді таке Копенгаґенська інтерпретація квантової механіки (яка поділяється хіба що половиною вчених, хоча це найбільш поширена інтерпретація)? Це ви називаєте «об’єктивне знання»?

Отже, з точки зору постмодерну, є лише наративи, і кожен має право на свій наратив. 

Твій наратив не є обов’язковим для мене, а мій — для тебе. 

Але якщо мій наратив тобі сподобається, ти можеш його прийняти. Тут народжується пост-правда: будь-що, у що вірить достатня кількість людей, є нічим не гіршим від будь-чого іншого, у що вірять інші люди.

Метамодерне мислення

З точки зору метамодерного мислення, обидві несумісні позиції модерну і постмодерну правдиві одночасно. Є факти, які ми намагаємося встановити якомога точніше, але ці факти нічого, нічогісінько не варті без інтерпретацій. 

А інтерпретації — це завжди наративи. Все, крім фактів, є наративами. Але ці наративи не є нейтральними: ми придумуємо їх не лише аби впорядкувати свої уявлення про світ, а й для того, щоби з їхньою допомогою змінити світ так, як ми вважаємо за потрібне. 

Історія завжди є сукупністю наративів (необов’язково корисних, необов’язково шкідливих), і поза наративами ніякої історії немає, а є лише нагромадження незрозумілих фактів (хай навіть точно встановлених) і символів (хай навіть привабливих).

За всіма наративами ховається такий собі гранд наратив (“grande histoire”), що відображає наше уявлення про світ. 

Отже, переписування історії (переписування наративів) є не просто розвагою чистого розуму, а інструментом (навіть зброєю, якщо ми протистоїмо тому, що вважаємо злом). 

Обійтися без наративів неможливо — вони необхідні нам, щоб владнати хаос, для самоідентифікації, взаємної ідентифікації та нормального життя суспільства. 

Але ми мусимо бути свідомі того, що наратив є спрощенням, конструктом, частково фікцією, і ставитися до нього з певною долею іронії, а водночас з великою щирістю — адже нещирий наратив (якщо ми розповідаємо іншим те, у що не віримо самі) є чистою маніпуляцією. 

Обираючи свій варіант історії, ми насправді обираємо своє майбутнє, бо історичний наратив має тяглість — і він виштовхує нас у таку версію майбутнього, яка відповідає нашій інтерпретації минулого. А вже обирати своє майбутнє — безумовне право людини.