Борьба с игорщиками: точки азарта обычно не работают без "крыши"
Провал спроби Верховної Ради врегулювати азартні ігри в Україні викликав значний резонанс, подія швидко обросла "легендами Печерських пагорбів". З огляду на механізм ухвалення законопроектів, нічого страшного не відбулося – законопроект пішов на повторне читання. Проте політичні наслідки цього кроку помітні навіть тим, хто не відрізняє покер від преферансу.
Наступного дня після провалу голосування за власну ініціативу, Володимир Зеленський з власної сторінки у facebook оголосив про закриття всіх гральних закладів в Україні. Представники МВС та СБУ почали змагатися у кількості закритих закладів, розраховуючи на подяку начальства. Їхній ентузіазм має під собою неабияке підгрунтя: з травня 2009 року за ініціативою експрем’єр-міністра Юлії Тимошенко, гральний бізнес в Україні було заборонено.
Тому переможним реляціям про закриті заклади та вилучене обладнання потрібно, як кажуть, дати відстоятися. Фактично понад 10 років держава Україна відмовляється від використання у власних інтересах людських пороків, як це роблять у багатьох країнах світу. Проте "точки азарту" зазвичай не працюють без "даху".
Осінній марафон процесу доопрацювання законопроекту "Про державне регулювання щодо організації та проведення азартних ігор" у надрах уряду породив не лише сім альтернативних законопроектів, але і сформував помітну політичну надбудову над питанням регулювання азартних ігор.
Тому голосування 19 грудня (мимоволі згадаєш про святого Миколая) і вийшло настільки показовим. Фракція "Слуга Народу" знову продемонструвала, що більше не спроможна одноосібно ухвалювати резонансні рішення. Інші партійні представництва у Верховній Раді дозволили "слугам" продемонструвати власну неспроможність.
Реакція Зеленського демонструє, що він налаштований на пошук винних – тих, хто зазіхнув на міф про існування "команди президента, яка нестримно забезпечує інтереси громадян". Чи до снаги було торпедувати законопроект представникам грального бізнесу? Вкрай сумнівне твердження, оскільки всі категорії менеджерів грального бізнесу зацікавлені у спокої та передбачуваності.
Щонайменше – задля забезпечення належних умов для розвитку бізнесу як у віртуальному світі, так і створення нових точок для носіїв азарту. Чи спроможний рядовий парламентар (навіть група парламентаріїв) гарантувати своїм колегам відсутність проблем після публічної демонстрації ігнорування президентських побажань? Вкрай сумнівно, подібні гарантії міг дати хіба що потужний політичний гравець.
Чи міг ним бути Арсен Аваков? Звісно, про це напевне знають парламентарії, які "забули" підтримати ініціативу про регулювання грального бізнесу. Але грудень можна назвати періодом помітної активізації міністра внутрішніх справ: він взяв участь у саміті Нормандської четвірки у Парижі, розповів громадськості про підозрюваних у справі Павла Шеремета. Виникає враження, що Авакову стало затісно у кабінеті на Богомольця, і він хоче переїхати на Грушевського. Навіть без електричного самокату.
Що стосується самого законопроекту, який несподівано для президента перетворився на камінь спотикання, то його ухвалення протягом ближчих місяців виглядає цілком вірогідним. І раз його автори говорять про "створення умов для зниження соціальних ризиків, пов’язаних з організацією та проведенням азартних ігор", виглядає логічним передбачити не лише створення уповноваженого органу для їх регулювання, але і спеціального фонду для лікування лудоманії (ігроманії). Власне, як і драконівського покарання за втягування до азартних ігор неповнолітніх.
Регулювання азартних ігор є тестом на спроможність держави спрямувати фінансові потоки розміром у кілька мільярдів гривень до державної скарбниці та створити умови не лише для розвитку грального бізнесу. Тест, який виглядає визначальним для наявності стратегічного мислення у владної команди. Чи зуміє вона впоратися без скандалів та сварок вчорашніх союзників? Ваші ставки, пані і панове.