Покоління візуалістів і потреба наївної філософії
Вести мову про літературознавчі смисли, коли трафік парадоксального контенту впливає і формує висновки stakeholders у рекомендованих бюджетах наукових розробок Массачусетського технологічного інституту зможемо лише після того, як вистрибнемо з шароварів радянської культурології. Здогадуюся які інтелектуальні іграшки та симулякри нам підкидатиме поствоєнна епоха. У французького математика Alexander Grothendieck, автора знакових змін в алгебраїчній геометрії, теорій чисел, категорій та багато чого ще, можемо прочитати тезу, що "доказ повинен полягати в розбивці на ряд очевидних кроків".
Днями у дружній бесіді з журналісткою Наталією Соколенко зачепили тему про місце поета в революції. Тема властиво на часі. Дистанціюватимусь від малознаних загалові європейських прикладів, окрім хіба що – постатей Лорки та Байрона, і ми пригадаємо події, які зсунули нашу з вами історію. Я тоді розповів достоту показовий епізод зі спогадів одного з найінтелігентніших поетів Срібного Віку Владислава Ходасевича. За словами поета, аби звабити дівчину Єсенін хвалькувато запрошував її на розстріли, які за проханням міг миттєво влаштувати його друг – чекіст Яків Блюмкін.
Якщо, приміром, Маяковський захоплювався революційним рухом, надихався ним то Єсенін, пропри янгольську зовнішність, був жорстким прагматиком: творив кар’єру, покладався на славу найзнаменитішого Блока, експлуатував тогочасний гламур народницького образу, модний у знудженому Петербурзі. Єсенін відбув показовий шлюб з єврейкою, потім одружився із внучкою Льва Толстого та мав конфлікт з політичною верхівкою червоної імперії. Єсенін думав, що йому вдасться шантажувати політиків. Нагадаю, саме тих політиків, що знищили царську сім’ю. Єсеніна це згубило.
Історія віддзеркалює. У сучасному українському літпроцесі існують копії Єсеніна, Блока, Семенка, Тичини, Рильського. Нагадаю, що у постмодернізмі копія того, чого нема, називається симулякром. Навівши брутальні приклади з мистецького життя, хочу акцентувати увагу на нинішніх аргументах молодих науковців, де намагання пояснити позаетичні вчинки дефініціями на кшталт "зламані", "залякані", "важкі часи, інакше не можна" тощо у мені розбурхують певні логічні неприйняття. Як оперувати такими фактами у бік наших з вами сучасників за "порєбриком", і як через сто років нове покоління літературознавців намагатиметься виправдати катівні у підвалах сьогоднішньої Лугандонії?
Хвильовий потрібен не лише у контексті "Геть від Москви!". Коли мова про творення нових цінностей, то маємо додавати "Геть від Франка!" і "Геть від Шевченка!". Творення нової форми у мистецтві має творити властиво нове, а не відламувати шматки старих надбань. Сьогодні день народження Хвильового, одного з двох українських письменників, які у дивний спосіб є моїми постійними співрозмовниками. Якщо Микола Хвильовий перебуває у площині етики, то Микола Бажан є безпосереднім поетичним приятелем. Чи варто доповнювати це словами Бажана, який по смерті Хвильового роздратовано заговорив про те, що з під палки письменників змушують кричати «ура» совєтам, Сталіну, Горькому? Сподіваюся, оператори наступних ігор не надихатимуться горловим співом та варганами ув абстинентному полюванні на білок. У майбутньому наша з вами історія мені бачиться як симулякри обслуги нових диктаторів.
Днями на сторінці у Facebook я опублікував своє фото з іграшкою коали і підписав його словами: "Панди, зима близько!" Прикметно, що мої друзі почали реагувати переважно на візуальну частину посту, де зображено коалу, а не на текстову, де прописано моє звернення до панд. Звідси висновок, що у цивілізаційному просторі з’явилося нове покоління користувачів, для котрого інформаційне навантаження перемістилося у площини Рошаха та Люшера, а сентенціям Геракліта, Сенеки чи Президента окремо взятої країни слід набувати нових форм комунікації. Очевидно, що рухаємося у напрямку візуального буття з наївною філософією.
Можливо, нам справді потрібна нова парадигма культури: філософія наївного світу? Та наївність, можливо ніцшеанська дитина, як найвищий рівень особистості, здатний творити нові цінності. У Кьелла Нордстрема – футуролога та професора шведської школи економіки є зріла думка, що у багатополярному світі поєднуючи між собою існуючі системи ми витворюємо систему нового устрою. І це не маячня малята. В тоталітарному просторі суспільство, яке звикло продавати і купувати, вимагає від поета соціальної виваженості. Але славу, наче стейк, готують з кров’ю.
Хвильового зламала потреба пояснити для себе підміну пластичної форми мистецтва революційним змістом гасел, з абсурдом доносів між друзями та рідними, варварськими правилами гри на виживання, психофізіологічний Голодомор і передбачення нинішнього інформаційного та мовного гетто. Правила гри загалом не змінилися, змінилася кількість Хвильових, здатних брати на себе відповідальність за вчинки покоління.
13.12.2018 р.,
м. Київ
Олег Короташ (нар. 8 березня 1976 р., Івано-Франківськ) – український поет, філософ, громадський діяч. Навчався на факультеті міжнародних відносин Українського вільного Інституту Менеджменту і Бізнесу та Інституті філософії Ягелонського університету в м. Кракові (Республіка Польща). Автор чотирьох поетичних книжок, в т.ч.: "Елегії острова Патмос", "Поет без імперії", "Бордель для військових". Співавтор більше двадцяти різножанрових антологій. Вірші перекладалися кількома іноземними мовами. У 2012 році був висунутий Національною спілкою письменників України на здобуття Міжнародної літературної премії ім. Олеся Ульяненка. Довідавшись про це – знявся з номінації. 20 травня 2018 р. у Чернігівському молодіжному театрі відбулася прем’єра вистави за мотивами творчості Олега Короташа. Кавалер ордену Святого Миколая Чудотворця. Мешкає у Києві.