Покоління візуалістів і потреба наївної філософії
Вести мову про літературознавчі смисли, коли трафік парадоксального контенту впливає і формує висновки stakeholders у рекомендованих бюджетах наукових розробок Массачусетського технологічного інституту зможемо лише після того, як вистрибнемо з шароварів радянської культурології. Здогадуюся які інтелектуальні іграшки та симулякри нам підкидатиме поствоєнна епоха. У французького математика Alexander Grothendieck, автора знакових змін в алгебраїчній геометрії, теорій чисел, категорій та багато чого ще, можемо прочитати тезу, що "доказ повинен полягати в розбивці на ряд очевидних кроків".
Днями у дружній бесіді з журналісткою Наталією Соколенко зачепили тему про місце поета в революції. Тема властиво на часі. Дистанціюватимусь від малознаних загалові європейських прикладів, окрім хіба що – постатей Лорки та Байрона, і ми пригадаємо події, які зсунули нашу з вами історію. Я тоді розповів достоту показовий епізод зі спогадів одного з найінтелігентніших поетів Срібного Віку Владислава Ходасевича. За словами поета, аби звабити дівчину Єсенін хвалькувато запрошував її на розстріли, які за проханням міг миттєво влаштувати його друг – чекіст Яків Блюмкін.
Якщо, приміром, Маяковський захоплювався революційним рухом, надихався ним то Єсенін, пропри янгольську зовнішність, був жорстким прагматиком: творив кар’єру, покладався на славу найзнаменитішого Блока, експлуатував тогочасний гламур народницького образу, модний у знудженому Петербурзі. Єсенін відбув показовий шлюб з єврейкою, потім одружився із внучкою Льва Толстого та мав конфлікт з політичною верхівкою червоної імперії. Єсенін думав, що йому вдасться шантажувати політиків. Нагадаю, саме тих політиків, що знищили царську сім’ю. Єсеніна це згубило.