Защитим право, спасем мир. Украина на Всемирном конгрессе юристов
Після Другої Світової ключові політики демократичних країн усвідомили важливість забезпечення верховенства права на конституційному та міжнародному рівнях, за умов тоталітарних та деспотичних режимів, що масово поставали тоді та не зникають досі. Тоді у Черчилля зародилася підтримана Ейзенхауером ідея про застування універсальної правничої спілки, яка б опікувалася збереженням правових цінностей людської цивілізації від хвилі пітьми зі Сходу. Так народився Світовий союз юристів, що наразі об’єднав правників суддівської лави та університетської кафедри більше 140 країн світу.
Ніхто не може казати, що сьогодні зникли ті загрози засадам міжнародного права, конституціоналізму та прав людини. Навпаки, ризики глобального повстання популізму та суцільне нехтування правопорядком заради «хліба та видовищ» квазідемократичних країн наразі загрожують верховенству права не менш, ніж патерналістські режими самовладдя Євразії та Африки. Тому часто вже не йдеться про наближення цивілізованих націй до ідеалів правового суспільства, а хоча б про збереження їх сьогоденних юридичних надбань.
Характерно, що цьогорічний Світовий правничій конгрес вказаного Союзу зібрав більше двох тисяч юристів та був проведений 19-20 лютого у Мадриді, під патронатом Короля Іспанії Філіпа VI, на відзнаку особливих заслуг монарху в підтримці конституціоналізму та демократичної юриспруденції. Адже гостра конституційна криза у цій країні, пов’язана із загостренням вимог автономістів/сепаратистів Каталонії, поки загалом вирішується в рамках правового поля. Та маніфестації з вимогами щодо «звільнення політв’язнів» з числа затриманих владою Іспанії каталонських посадовців поки балансують на межі мирного спротиву та не виливаються в надзвичайний стан.
Гостра полеміка про межу можливостей змін до конституційного ладу, про баланс колективних прав, інтересів держави та індивіда задала тон виступам на конгресі ключових іспанських посадовців, голів вищих судів та юридичних спілок країни, очільника Конституційного суду Іспанії Хуана-Хосе Гонсалес Ріваса та міністра юстиції пані Долорес Дельгадо. Ветеран європейської політики Хав’єр Солана конкретизував виклики верховенству права за умов штучної ескалації конфліктів авторитарними режимами сьогодення та констатував особливу роль у цьому юристів, як захисників миру. Втім, хоча географія цьогорічного конгресу природно зумовила його ібероцентричність, доповідачі, серед яких було багато колишніх керівників країн, представляли усі регіони світу.
Наприклад, Президент Латвії (1999-2007) Вайра Віке-Фрейберг доповіла про власний досвід проведення конституційних реформ задля демократизації посттоталітарного суспільства. Також цікаво було почути від пані Президента про її багатий власний досвід спостереження за виборами у складі різних міжнародних структур в різних країнах за крайні десять років. Чомусь я абсолютно не можу уявити жодного екс-президента України як авторитетних спостерігачів на виборах в якійсь цивілізованій країні: ані умов, за яких таку особу хтось погодився б запросити до спостереження, ані тим більше – ситуації, коли вона б на це погодилася та не сприйняла як глузування чи жарт.
Так саме колишня Прем’єр-міністр Польщі у буремні 1992-1993 роки, пані Ганна Сухоцька, доповіла конгресу не тільки про тодішній досвід проведення своєї країни через реформи, але й фахово розкрила нинішню власну діяльність в міжнародних структурах щодо моніторингу та заохочення приєднання країн до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту ООН про економічні, соціальні та культурні права. Нагадаю що цей протокол дозволяє громадянам індивідуально скаржитися на порушення їх соціальних чи економічних прав державою до спеціального комітету ООН.
Як кажуть експерти, років через п’ятдесят й колишніх прем’єр-міністрів України також будуть запрошувати до міжнародних моніторингових структур та вони також зможуть професійно та без папірця доповідати про нюанси імплементації окремих міжнародних угод. А ось коли Україна приєднається до вказаного Факультативного протоколу, за умов успішної перемоги вінницької економічної школи над українською економікою, наразі навіть фахівці не прогнозують.
Наслідки підміни демократії популізмом та расової рівності – державним патерналізмом висвітлив суддя Конституційного суду Південної Африки Йоган Крігер. Адже за умов системної економічної та політичної кризи цієї країни, масової не правової расової дискримінації, що замінила апартеїд, верховенство права залишається лише абстрактною категорією, відзначив суддя. Цікавими були й думки щодо впливу інституту безкоштовної правової допомоги на популізм та патерналізм, сумісності такого інституту із верховенством права, висловлені колишньою головою Американської асоціації юристів Хіларі Басс.
Вкрай потужною була промова екс-Президента Колумбії (1998-2002) Андреса Пастрани про досвід протидії організованій злочинності, та зумовленій нею тероризму й сепаратизму. Важливою для нас є не лише теза пана Пастрани про загально кримінальне живлення таких явищ за умов глобалізації мафії, але й щодо «тонкої червоної лінії» захисту національного конституціоналізму та прав людини, яку не перетнув народ Колумбії, відкидаючи пропозиції «компромісу» та «домовленостей» із сепаратистами, які наполегливо пропонувалися окремими міжнародними структурами.
Особливо хотілося б відзначити тези екс-Президента Болгарії Росена Плевнелієва (2012-2017) про те, що наразі жодна істотна проблема не може бути вирішеною шляхом двосторонніх переговорів; тому ухилення держав від участі у глобальних стандартах, встановлених універсальними міжнародними угодами, є шляхом в нікуди. Сумно було чути цю промову, зважуючи на величезну кількість універсальних міжнародних угод в різних сферах, до яких Україна не приєдналася, та міркуючи про справжні якість та ефективність імплементації ратифікованих нами угод.
Пан Плевнелієв у доповіді згадав про російську агресію проти України та окупацію агресором наших територій; він справедливо відзначив, що саме після спроби анексії Криму стан міжнародних відносин став гіршим ніж за умов холодної війни. Адже тоді для основних гравців зберігалися як заборонені дії, так й мінімальний рівень довіри, без якого жодна міждержавна взаємодія не може принести результат.
Звісно, що екуменістична молитва за мир, спільно пронесена в рамках конгресу архієпископом Мадриду, раввіном Буенос-Айреса та імамом Марокко, не стане вирішальним заходом зміни правил гри.
Але важливо пам’ятати, що досвід та успіхи цивілізованих країн світу збудовані на верховенстві права, що без нього дороги «вперед та вгору» ні для кого немає та не буде. Українським юристам сьогодні як ніколи варто відчувати та розуміти себе частиною глобальної правничої мережі, що діє та взаємодіє за спільними цінностями та єдиною метою. А стародавній принцип про невідворотність правосуддя сьогодні має отримати новий вимір feat justcitia et salvificem mundum («нехай право, що здійснено, врятує світ»).
- Читайте також: