Юридический хаос и перспективы обустройства судебной системы
В Україні про суди заведено говорити або погано, або нічого. І останні рішення Баришівського райсуду, Окружного адмінсуду Києва та Ко тільки сприяють підтвердженню такої позиції. А інституції, які безпосередньо відповідають за українське судочинство, тільки погіршують ситуацію та взагалі можуть скоро виявитись заблокованими.
Що ж відбувається з Вищою кваліфікаційною комісією суддів (ВККС) та Вищою радою правосуддя (ВРП), і куди рухатиметься далі наш суддівський віз?
Інституції суддівського врядування: ВККС і ВРП
В Україні дві інституції покликані вирішувати абсолютно усі пов'язані із судами в Україні питання – Вища кваліфікаційна комісія суддів та Вища рада правосуддя.
Реформа 2016 року забезпечила повну «незалежність» судової гілки влади в Україні. Народні депутати проголосували за зміни до Конституції та ухвалили новий закон про судоустрій. Зокрема забрали в себе повноваження стосовно призначення суддів та надання дозволу на їхнє затримання. Президент отримав символічне право підпису з призначення нових суддів.
Таким чином, повнота влади в судовій системі була віддана у руки самим суддям, а точніше органам суддівського врядування – ВККС та ВРП.
Здавалось б, відбулося становлення системи стримувань і противаг, коли основні гравці врівноважують одне одного. Однак на практиці все склалось геть інакше. Проведення судової реформи віддали до рук суддям, які роками блокували оновлення суддівського корпусу. Так більшість в органах суддівського врядування отримали ті ж представники старої системи.
Саме тому судова реформа зазнала поразки. З 2043 суддів, які станом на кінець 2018 року проходили кваліфікаційне оцінювання, лише 179 не підтвердили здатність здійснювати правосуддя. Це менше ніж 9%. Так, наприклад, успішно пройшов кваліфоцінювання голова Харківського апеляційного адмінсуду Геннадій Бершов. Суддя допускав безліч фактів недекларування майна та стверджував, що мати, яка навіть не має водійських прав, користується його автомобілем Toyota Land Cruiser.
Як ВККС і ВРП ділять ролі?
Вища кваліфікаційна комісія суддів була створена у 2010 році після ухвалення ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Закон чітко визначив термін повноважень членів ВККС – 6 років.
Відтоді Верховна рада ухвалила ще два закони, які вплинули на роботу ВККС і ВРП. ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» (набрав чинності з 28 березня 2015 року) та новий ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (набрав чинності з 30 вересня 2016 року).
Закон про справедливий суд зменшив строк повноважень членів ВККС з 6 до 4 років. Водночас передбачив, що члени, обрані з’їздом суддів, продовжуватимуть здійснювати повноваження ще 4 роки з набрання чинності даним законом, тобто до 29 березня 2019-го. Члени ж ВККС, призначені Міністром юстиції, омбудсменом, Головою ДСА – 4 роки з дня призначення, тобто до 2018 року.
Закон про судоустрій 2016 ще раз втрутився у це питання і визначив, що всі “старі” члени ВККС продовжують здійснювати повноваження до закінчення строку, на який їх обрано. І тут постає питання про трактування цього строку – від 4 років за Законом про справедливий суд до 6 років за Законом про судоустрій 2010, що означало б закінчення повноважень аж у 2020 році.
Недореформована судова система спровокувала невизначеність, якою користуються всі: апологети нової судової реформи, кандидати на суддівські посади та так звані «рішали».
ВККС. Члени і повноваження.
Що ми маємо? З 16 членів ВККС найгостріші дискусії точаться довкола восьми, призначених у 2014 році.
- Голова ВККС Сергій Козьяков, призначений міністром юстиції 24 жовтня 2014 року;
- Станіслав Щотка, призначений Головою Державної судової адміністрації 5 грудня 2014 року;
- Тетяна Весельська, призначена омбудсменом 19 грудня 2014 року;
- Анастасія Заріцька, Михайло Макарчук, Микола Мішин, Юрій Тітов, Валентина Устименко – усі обрані з’їздом суддів 9 грудня 2014 року.
Вони брали участь в ухваленні рішень про підтвердження/непідтвердження здатності суддів здійснювати правосуддя (кваліфікаційному оцінюванні суддів), у проведенні конкурсів і затвердження рекомендацій про призначення суддів Верховного та Вищого антикорупційного судів.
З 2018 року повноваження усіх оскаржуються в адмінсудах. Один із скаржників Ігор Штульман не пройшов конкурс до Антикорупційного суду, інший – ексзаступник Міністра юстиції Володимир Богатир, намагається потрапити у квоту ДСА та омбудсмена.
6 травня 2019-го Окружний адмінсуд Києва вирішив, що повноваження заступника ВККС Станіслава Щотки закінчилися ще 5 грудня 2018-го. 15 травня ОАСК у рамках забезпечення позову заборонив Сергію Козьякову виконувати обов’язки у зв’язку із закінченням строку повноважень. А ще є рішення Верховного суду в іншій справі від 26 квітня, яким суд в тому числі встановив наявність у старих членів ВККС повноважень протягом 6 років. Нагадую, що “старі члени” – це ті, що призначені у 2014-му.
Навіть більше, 25 травня 2019-го Державне бюро розслідувань зареєструвало кримінальне провадження, яке стосувалося членів ВККС, призначених у 2014-му. Згідно з ним, цих людей підозрюють у самовільному присвоєнні владних повноважень.
Ухвалення протилежних за своїм змістом рішень судів і долучення органів правопорядку не тільки провокує хаос, але й може делегітимізувати всю процедуру формування суддівського корпусу, визнання недійсними результатів конкурсів до Верховного та Вищого антикорупційного судів.
Заплутаю Вас іще більше.
13 травня екс-члена ВККС Андрія Василенка було призначено членом ВРП.
14 червня звільнився за власним бажанням Тарас Лукаш, що був призначений за квотою Голови Державної судової адміністрації.
27 червня Омбудсмен Людмила Денисова звільнила Андрія Козлова, призначеного за її квотою у 2016 році. Ідеться про нібито невідповідність вимогам стосовно стажу. Примітно, що Козлов останні декілька тижнів перед звільненням публічно висвітлював порушення та недопрацювання у ВККС, а наразі оскаржує наказ про звільнення у суді.
30 червня закінчилися повноваження в Сергія Прилипка, обраного за квотою юридичних вишів.
3 липня закінчилися повноваження в Павла Луцюка, обраного за квотою адвокатів.
Поглиблює кризу й історія екс-заступника Голови ВККС Станіслава Щотки. 3 липня цього року на його місце зарахували Сергія Остапця, призначеного наказом голови Державної судової адміністрації. При цьому сам Щотка продовжує працювати у ВККС – воістину унікальна ситуація, яка, на жаль, заводить судову гілку влади в ще глухіший кут.
А ще, 13 липня Державна судова адміністрація визначила переможця конкурсу на ще одне місце. Ним став Андрій Солодков, який не декларує Mercedes-Benz ML350 2013 та будинок на 300 кв.м.
Однак, у ВККС буде відсутня більше, ніж третина членів. Це не дозволить повноцінно здійснювати кваліфікаційне оцінювання суддів. Зокрема, для того, аби подолати негативні висновки Громадської ради доброчесності, необхідно 11 голосів із 16.
ВРП. Члени і повноваження.
Вища рада правосуддя була утворена у 2016 році на заміну Вищій раді юстиції. ВРП мала перебрати на себе функції «цербера» судової системи, забравши частину повноважень у парламенту.
Ані члени ВРП, ані ВККС не можуть бути обраними (призначеними) на свої посади два строки поспіль. Але є категорія членів Вищої ради юстиції, які автоматично продовжили працювати вже як члени Вищої ради правосуддя. І частина правничої спільноти використовує це для повторного обрання до ВРП, попри неповну каденцію у Вищій раді юстиції. Наприклад, 15 лютого 2019-го з’їзд адвокатів делегував до ВРП Павла Гречківського та Олексія Маловацького. Це оскаржується в судовому порядку.
10 червня 2019 року Президент Володимир Зеленський скасував попередній указ Президента Петра Порошенка про призначення членами ВРП Андрія Василенка та Михайла Ісакова та оголосив відкритий конкурс на посади.
Василенко вже оскаржує цей указ Зеленського у Верховному суді. А Ісаков написав заяву про звільнення за власним бажанням, що також свідчить про невизнання законності указу Президента.
Що з цим робити?
Україна може вийти з теперішнього стану хаосу з різними результатами. Адже кризовий період – це не тільки можливість занепаду, але й шанс для росту, яким ми зобов’язані скористатися.
Лише думка про те, що конкурси до Верховного та Вищого антикорупційного судів можна оскаржити, здатна серйозно вдарити по правовому порядку в країні. Тому делегітимізація всієї проведеної роботи неприпустима. Варто якнайшвидше врегулювати питання повноважень членів ВККС.
Остаточну крапку в цих питаннях має ставити лише суд. Але як бути, якщо судова реформа 2016 року не досягла поставлених цілей? Оновлення суддівського корпусу не відбулося. 92% суддів, які проходили кваліфікаційне оцінювання, залишилися на посадах. Тільки 144 судді були визнані такими, що не відповідають займаній посаді, а реально звільнено лише 15. Оновлений Верховний суд щонайменше на чверть складається з недоброчесних суддів. Значна частина суддів продовжує штампувати політично вмотивовані рішення, орієнтуючись на політичну кон’юнктуру замість закону.
Вихід є. Варто оновити інституції, які можуть провести справжню судову реформу – ВККС і ВРП. Як на мене, оптимальний варіант – подання Президентом законопроекту про зміну порядку формування ВККС, а також зміни до Конституції щодо переформатування ВРП (і потенційне об’єднання цих органів після завершення перехідних етапів та оцінювань суддів).
Повернути довіру до ВККС можна, змінивши формат її наповнення. Йдеться насамперед про залучення 50% представників громадськості (фахових організацій, правників, адвокатів), які б змогли безпосередньо ухвалювати рішення, а не виконувати дорадчу функцію. Наразі саме так працює Громадська рада доброчесності.
Базовим фільтром під час відбору членів повинна виступити Громадська рада міжнародних експертів. ГРМЕ вже довела свою неупередженість та ефективність під час конкурсу до Антикорупційного суду. Судді ж повинні обирати своїх представників шляхом електронного голосування. Це має мінімізувати політичний вплив.
Вірю, що криза може стати фундаментом перемоги та якісного покращення судової гілки влади. Зрештою, від ефективної судової системи виграють усі – громадяни, економіка і держава.
Цей матеріал став можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цього матеріалу є виключною відповідальністю організації Грантоотримувача і необов'язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.