Выборы в США и Украина: от персоналий до институций
Українці уважно спостерігають за перебігом президентських перегонів в США. На жаль, часом більш уважно, ніж за розвитком ситуації у контексті місцевих виборів на Батьківщині. Мимоволі згадуєш рядки Тараса Шевченка про "Вашингтона з новим і праведним законом".
Друга президентська кампанія за участі Дональда Трампа підносить сюрпризи. Якщо у 2016 році він переграв кандидатку Демократичної партії Гілларі Клінтон попри те, що вона набрала на 2,8 млн голосів виборців. Цього року запекла боротьба триває між діючим президентом та демократом Джо Байденом, який був віце-президентом у Барака Обами.
Важливим фактором президентської кампанії 2020 року став COVID-19. До спалаху пандемії, економічні показники США цілком відповідали намірам Трампа make America great again.
Але коронавірус завдав потужного удару, безпосередньо його жертвою став і сам POTUS, швидко поставити якого на ноги було питанням честі для американських лікарів.
Ще один побіжний наслідок пандемії – активне голосування поштою, яке Трамп піддавав критиці. Понад 100 млн людей проголосували на цих виборах дочасно (діючий президент США, як не дивно, опинився серед них), і взагалі активність громадян Америки на цих виборах побила показники понад 100-річної давнини.
На тлі потрясінь, викликаних, зокрема, рухом Black Lives Matters, цей факт дозволяє говорити про адекватну реакцію американського суспільства на виклики.
Чим запам’ятався Дональд Трамп на посаді президента?
Не лише економічним зростанням та прагненням жорстко протидіяти підсиленню Китаю.
45-му президенту, як видається, не вдалося реалізувати власне прагнення домовитися з Володимиром Путіним, йому на заваді стали не лише демократи, але і власні однопартійці. Закон CAATS був ухвалений такою кількістю голосів членів Палати представників та Сенату, що боротися проти нього було б політичним самогубством, тому Трамп віддав перевагу саботажу його виконання. Його можливості для діалогу з Москвою не зникли і після виходу з низки угод про обмеження стратегічних озброєнь. Та й розслідування втручання Росії до перебігу виборчої кампанії 2016 року не отримало однозначних відповідей на гострі запитання.
Трамп вимагав від партнерів по НАТО виконувати зобов’язання, відображені у рішеннях Альянсу. Він особистою участю освятив старт "Ініціативи трьох морів", а боротьба США проти Північного потоку-2 значною мірою пов’язана з прагненням тамтешніх енергетичних компаній експортувати енергоресурси до Європи.
Президент США легко розставався з членами своєї команди, на фініші каденції опинившись взагалі без "старших", оголосив про перенесення посольства США до Єрусалима, залучав родичів до виконання різноманітних делікатних доручень. Енергійна натура Дональда Трампа діяла за настільки масштабною амплітудою, що навіть дивно, що його політичні опоненти лише одного разу за каденцію спробували організувати йому імпічмент. На жаль, з українським слідом.
Цей казус 2019 року суттєво зіпсував відносини між США та Україною, забути його буде важко. Питання не лише у тодішній вправності демократів, але й і у натурі самого Трампа.
Команді Трампа не відмовиш у непоганих аналітичних здібностях, там розгледіли високі шанси Джо Байдена стати кандидатом від Демократичної партії ще до того, як це стало трендом. Відповідно – почали шукати компромат на потенційного опонента та його родину, і тут не обійшлося без України. Сумно відомі "плівки Деркача" та активність особистого адвоката Трампа Рудольфа Джуліані, який спробував себе навіть у ролі продюсера документального кіно – хороша ілюстрація механізмів функціонування американської політики, яку не роблять у білих рукавичках.
Байдену справді вдалося перемогти численних, набагато молодших та більш енергійних претендентів на роль кандидата від Демократичної партії. Переграв він і сенатора Берні Сандерса та заручився підтримкою вже згаданого Обами, популярність якого у електорату демократів залишається високою. Кандидат у віце-президенти Камала Гарріс – логічний вибір у контексті останніх подій у житті США.
Кандидат від демократів, на відміну від свого конкурента-республіканця, неодноразово бував в Україні, у ситуації в нашій державі добре розбираються члени його команди. Про це свідчить, зокрема, оприлюднення позиції щодо України дуету Байден – Гарріс саме 14 жовтня, у День захисника України. Кандидати-демократи пообіцяли сприяти завершенню конфлікту в Україні, надати нашій державі летальну зброю для захисту та сприяти боротьбі з корупцією.
У активі Трампа не лише рішення про постачання до України ПТРК Javelin та значні асигнування на військову допомогу нашій державі, які використовуються для навчання українських військових та закупівлю військового обладнання. Неабияке значення мала Кримська декларація Майка Помпео, оголошена 25 липня 2018 року, яка поставила крапку у дискусії про можливе визнання окупації Росією Кримського півострова легітимним кроком з боку Кремля.
Власне, і створення посади спеціального представника Державного департаменту США по Україні, яким у 2017–2019 роках був Курт Волкер, було частиною роботи адміністрації Трампа.
Обсяг повноважень президента США передбачає високий ступінь персоналізації політики і двосторонніх взаємин. Незалежно від того, хто стане президентом США, очікувати його у Києві варто без надмірного ентузіазму – вірогідність візиту буде трохи вищою за статистичну погрішність.
Чи потрапить діючий український президент до Вашингтону – питання вправності роботи досвідченого дипломата Володимира Єльченка, якого минулого року не могли кілька місяців призначити на посаду, яка стала вакантною після звільнення Валерія Чалого.
Україна у американських "великих перегонах" має вболівати не за персоналії, а за інституції. Насамперед – двосторонні, зокрема, Комісію стратегічного партнерства, яку вже двічі намагалися запустити. Улюблена Андрієм Єрмаком "неформальна дипломатія" тут навряд чи допоможе.
А от приліт до України вже затвердженого посла Кіта Дейтона – це не стільки про персоналії, скільки про фактор пожвавлення діалогу. Було б добре не лише отримати нового спецпредставника Держдепу по Україні (говорили, що ним міг стати Стівен Біген, який не так давно відвідав Київ), та й долучення США до Кримської платформи має бути предметним, можливо, також на рівні спецпредставника.
У постачанні летальної зброї треба розраховувати на оборонні компоненти, а у енергетичних проєктах – бути наполегливими у демонстрації власної зацікавленості та спроможності створити спільну вигоду.
Інакше кажучи, Україна має стати для США цікавою, наповнити тезу про стратегічне партнерство реальним змістом.