В Украине теперь будет 136 районов: что это меняет и как повлияет на украинцев
17 липня Верховна Рада України ухвалила в цілому проект Постанови №3650 "Про утворення і ліквідацію районів". прийнятий. Фактично затверджений адміністративно-територіальний устрій. Не ідеальний, однак досить збалансований по більшості областей.
Всі недоліки у формуванні як громад, так і районів, зумовлені політичним процесом прийняття рішення, будуть через деякий час виправлені. Для громад при цьому буде застосовуватись термін "спроможність", для районів – "ефективність".
Головне, що побудований адміністративний скелет держави. На якому вже можна нарощувати м’язи – секторальні реформи.
До останнього моменту розглядались різні сценарії розгортання подій. Все залежало від прийняття трьох законодавчих актів – постанови №3650 про утворення районів, постанови №3809 про оголошення місцевих виборів і внесення змін до Виборчого кодексу (з/п 3485). Також важливим було прийняття законопроекту №3614, який практично нівелював значення районних рад. Однак все-таки залишав їх, як німий докір за недостатню рішучість при прийнятті логічного, хоча і конституційно вразливого рішення про їх не утворення.
Зрештою, була ймовірність технічної зупинки виборчого процесу для районних рад. Це у випадку, якщо б у Виборчому кодексі забули визначити ЦВК, як суб’єкт призначення перших виборів до районних рад. Але такий маневр був би занадто маніфестаційний і потьмарив би тріумф влади від успішного проходження через парламент цих законодавчих актів.
Як фактично помінялась владна архітектура?
Замість 11 000 сільських, селищних, міських рад, більшість з яких була неспроможною вирішувати повсякденні питання мешканців, створено 1470 громад, які мають надавати послуги мешканцям безпосередньо там, де вони проживають.
Фактично, більшість повноважень районних рад перекочували до громад. Протягом попередніх п’яти років це робилось шляхом добровільного об’єднання територіальних громад і було досить схвально підтримано як безпосередньо жителями, так і більшістю місцевої адміністративної та політичної еліти.
Що дозволило уряду та парламенту прийняти сміливе рішення про закінчення добровільного етапу? Зрештою, серйозного опору це не викликало – найбільш пасіонарні лідери реалізували свої амбіції саме на етапі добровільного об’єднання.
З районами було важче. Не тільки тому, що на цей раз було порушено комфорт керівників районної ланки, яка не збиралась здаватись без бою. Також не було відпрацювання моделей такого районування. Досвіду успіху, як у випадку з громадами, не було. Тому політичний фактор домінував над технологічним. Зрештою, 136 районів гірше, ніж 97 оптимальних, але краще ніж 200 чи тих же 490, як зараз. 30% штучних районів будуть відтінятись на фоні більш ефективних, створених відповідно до методології формування ефективної влади на субрегіональному рівні. Тому з часом вони будуть ліквідовані. Психологічного бар’єру, який існував досі, вже немає, – адмінтерустрій має бути ефективним.
До нових районів з обласного рівня перейде більшість функцій органів виконавчої влади. Тобто РДА фактично забере на себе левову долю тих завдань, які зараз ставляться перед ОДА. Районні державні адміністрації, як і територіальні органи центральних органів виконавчої влади, матимуть прямі комунікаційні та адміністративні відносини безпосередньо з центральними органами – урядом, міністерствами, а не через обласні структури, як сьогодні. Фактично ламається феодальний принцип "васал мого васала – не мій васал".
Більше того, РДА, фактично, можуть стати прообразом префектур, оскільки вплив місцевих авторитетів через районні ради буде значно ослаблений. Будуть відпрацьовані форми координації територіальних органів з боку РДА та контроль за легітимністю діяльності органів місцевого самоврядування. Тоді і зміни до Конституції перестануть бути контраверсійними настільки, що нарешті знайдеться 300 голосів у сесійній залі для закріплення здобутків реформи територіальної організації влади.