Трамп и Болтон: давно назревшее внезапное прощание
Дональд Трамп завжди хотів ввійти в американську історію як другий Рональд Рейган. Як відомо 40-й президент США без жодного пострілу поставив СРСР на коліна, а також сприяв відродженню американської економіки. Саме таке сприйняття Рональда Рейгана в масовій культурі.
Успіхи Дональда Трампа поки що скромніші. Проте в одному нинішній очільник Білого Дому точно випередив свого одного із найвідоміших попередників. Якщо Рональд Рейган за 8 років перебування в Білому Домі мав 6 радників із питань національної безпеки, то Дональд Трамп менше чим за три роки вже змінив трьох радників і обирає собі четвертого.
Звільнення Джона Болтона із посади пройшло в традиційний для Дональда Трампа спосіб – про відповідне рішення президента США стало відомо завдяки його Twitter-аккаунту. Імені наступника поки що невідомо. Це іще один доказ спонтанності відповідного рішення, що є також однією із визначальних рис нинішнього лідера США.
Проте не можна сказати, що звільнення Джона Болтона із посади радника із питань національної безпеки президента США було абсолютно неочікуваним. Про можливість такого кроку почали обережно говорити цього літа. А самі протиріччя між главою Білого Дому і його радником почали наростати практично із самого початку роботи Болтона на посаді. Тому те, що третій радник президента США по нацбезпеці протримався на посаді рекордні 17 місяців вже є значним досягненням.
Перші протиріччя між Трампом і Болтоном з’явилися вже на початку травня 2018 року – тобто менше чим за місяць після призначення останнього на посаду радника із питань національної безпеки. Так Джон Болтон дозволив собі заявити про те, що роззброєння КНДР буде відбуватися за так званим «лівійським сценарієм». В 2005 році Тріполі спочатку відмовився від програми створення зброї масового знищення, а тоді лише отримав ослаблення санкційного режиму. Така пропозиція не сподобалася Пхеньяну, який виступає за паралельних підхід, коли кроки із роззброєння будуть поєднуватися із ослабленням режиму санкцій. У відповідь на заяви Джона Болтона КНДР пригрозила відмовою від проведення саміту за участю Кім Чен Ина і Дональда Трампа, який в кінці кінців відбувся в Сінгапурі в червні 2018 року.
Джон Болтон після цього інциденту отримав лише легкий шок – його відсторонили від всього, що пов’язано із діалогом із КНДР, хоча могли і звільнити. Хоча треба розуміти, що до останнього дня перебування в Білому Домі вже колишній радник президента США із нацбезпеки залишався скептиком щодо того чи вдасться справді досягнути ракетно-ядерного роззброєння КНДР. Це значно контрастує із підходом Дональда Трампа, який і сьогодні продовжує вважати, що персонально гарні відносини із Кім Чен Ином разом із унікальними переговірними навичками американського президента дозволять досягнути відповідної цілі в діалозі із Пхеньяном.
Наступним джерелом протиріч між Дональдом Трампом і Джоном Болтоном стала політика щодо Сирії. Після фактичного розгрому Ісламської держави в Іраку і Сирії президент США поставив питання про повне виведення американських військ щонайменше із Сирії, про що він публічно заявив наприкінці грудня 2018 року. Зі свого боку Джон Болтон іще восени 2018 року заявив про те, що американські війська в Сирії залишаться на невизначений термін і будуть переорієнтовані на протидію посиленню присутності Ірану в регіоні. Як наслідок, радник із нацбезпеки виступав проти відповідного рішення Дональда Трампа. Ситуацію вдалося залагодити шляхом втручання таких впливових сенаторів як Ліндсі Грем, який переконав лідера США зберегти певну присутність в Сирії.
Новим джерелом суперечок і подальшого розриву між Трампом і Болтоном стала політика США щодо Венесуели. Як відомо, наприкінці січня 2019 року спікер венесуельського парламенту Хуан Гуайдо оголосив себе виконуючим обов’язків президента цієї країни. Вашингтон відразу ж підтримав Гуайдо в протистоянні із Ніколасом Мадуро і сприяв тому, щоб інші країни світу визнали нову владу в Венесуелі. Проте вже на початку травня цього року стало зрозуміло, що спроби провести зміну режиму в Венесуелі провалилися. Погроза прямого військового втручання, санкції і навіть спроба переконати розвідку і армію перейти на сторону Хуана Гуайдо не спрацювали. Як наслідок, Дональд Трамп замість швидкої і легкої зовнішньополітичної перемоги отримав приклад того, що США не спроможні навести лад в своєму задньому дворі. В цих прорахунках очільник Білого Дому звинувачує саме Джона Болтона і його підлеглих.
Далі між Трампом і Болтоном стало іранське питання. Із одного боку обидва виступали проти угоди 2015 року щодо іранської ядерної програми, яку із Тегераном підписав Барак Обама, вважаючи її поганою. Як відомо, в травні 2018 року Дональд Трамп вивів США із цієї угоди. Замість цього Вашингтон вирішив посилити тиск на Іран в формі майже повного ембарго на експорт іранської нафти. І Трамп, і Болтон цю лінію розділяли. Проте якщо в уяві глави США посилення тиску було інструментом для того, щоб змусити Тегеран підписати кращу угоду, то Джон Болтон не приховував того, що мріє про зміну теократичного іранського режиму, який править в країні ось вже 40 років. Тому коли Іран в червні 2019 року збив американський розвідувальний БПЛА RQ-4 Global Hawk, то радник із нацбезпеки виступив за військову відповідь. Дональд Трамп від цього відмовився, справедливо побоюючись, що це може перерости в повномасштабну війну, яка знищить його шанси на переобрання в 2020 році.
До речі, наприкінці червня також стався інший інцидент, який гарно підкреслював наростаючий розрив між Дональдом Трампом і Джоном Болтоном. Коли лідер США проводив зустріч із Кім Чен Ином в демілітаризованій зоні на Корейському півострові після саміту G20, то Джона Болтона в американській делегації не було. Замість цього радник із нацбезпеки відправився в Монголію.
Врешті решт останньою краплею для Дональда Трампа стала політика США щодо Афганістану. Спецпосланник США Залмай Халілзад в рамках переговорів із рухом Талібан в Катарі виходив на угоду, яка б дозволила б США із обличчям вийти із Афганістану і припинити найдовшу в американській історії війну. Дональд Трамп навіть подумував над тим, щоб запросити представників Талібану в Кемп Девід, що показало б на скільки сторони просунулися в переговорах. Джона Болтона спочатку відсторонили від переговорів – радник президента США вважав, що умови мирної угоди не відповідають американським інтересам. Після цього Болтон виступив проти того, щоб талібів запросили в Кемп Девід напередодні роковин трагедії 11 вересня. Справді Дональд Трамп відмінив відповідну зустріч і навіть заявив, що мирна угода «мертва». Проте лідеру США не сподобалося те, що Джон Болтон подавав таке рішення Дональда Трампа як наслідок впливу свого радника. Найбільше що не подобається «стабільному генію» так це те, коли хтось намагається показати, що може керувати його поведінкою. Таким чином ми і прийшли до відповідного вчорашнього твіту Дональда Трампа.
Взагалі пара Трамп-Болтон була дуже дивним симбіозом протилежностей. Формально і один, і інший виступали за те, що американська могутність і суверенітет не повинні нічим обмежуватися – будь-то міжнародні організації, договори чи навіть союзники. Але на цьому спільне в баченні двох персонажів закінчується. Джон Болтон таки належить до касти людей, які сформувалися в період Холодної війни і які вірять в необхідність активної політики США на міжнародній арені для підтримання стабільності і порядку. Хай навіть цей порядок треба буде часто підтримувати за рахунок військової сили, а не дипломатії і договорів. Дональд Трамп же по своїй природі більше ізоляціоніст, який не любить дорогих військових операцій, не бачить необхідність підтримувати розвиток інших держав, а при цьому волів би більше зосередитися на будівництві всередині США. Тобто по суті ці дві людини представляють зовсім різні традиції і підходи до американської зовнішньої політики.
Тоді виникає питання чому ж Джон Болтон так довго протримався не зважаючи на все вище сказане? Під кінець, якщо вірити виданню AXIOS, Дональд Трамп вважав, що головна додана вартість його радника із нацбезпеки в тому, що він буде виступати в ролі поганого поліцейського, який буде залякувати ворогів США і таким чином змушувати їх іти на поступки. Зі свого боку сам очільник Білого Дому буде виступати добрим поліцейським, який буде готовий підписувати необхідні угоди. При цьому глава Білого Дому не соромився публічно показувати наявність глибоких розбіжностей із своїм радником під час колективних засідань. Так Трамп неодноразово говорив про те, що якби на те була воля Болтона, то він вже б втягнув США в чотири війни тим самим підкреслюючи надмірний мілітаризм радника. На користь Джона Болтона працювало також те, що в нього були впливові покровителі в оточенні донорів Дональда Трампа. Проте цього всього виявилося недостатньо.
Цікавим є і те із чим Джон Болтон покидає Білий Дім. Перш за все він таки вписав своє ім’я в американську зовнішню політику, 17 місяців будучи радником президента із нацбезпеки. Коли Джон Болтон погодився прийти в Білий Дім Трампа він розумів, що це його остання публічна посада. І краще запам’ятатися не як заступник Державного секретаря США чи посол при ООН, а радник із питань нацбезпеки. До своїх досягнень Джон Болтон відносить і вихід США із угоди по іранській ядерній програмі. Також за час його перебування на посаді Вашингтон вийшов із угоди РСМД і далі не дав чіткого сигналу чи хоче продовжувати угоду СНО-3 із РФ. Ці релікти Холодної війни Джон Болтон вважав небезпечними, а їх знищення пріоритетним питанням. Наближені до Болтона люди вважають, що головним його досягненням стало те, що за час перебування на посаді США не підписали жодної невигідної угоди – мова йде про гіпотетичні угоди із КНДР, Іраном і Афганістаном. При цьому вже колишній радник із нацбезпеки фактично завалив так званий міжвідомчий процес, який передбачає консультації ключових органів влади під час розробки і прийняття відповідних зовнішньополітичних рішень. Цей процес намагався підтримувати попередник Болтона Герберт Макмастер. Однак Болтону це питання було нецікавим настільки, що Майк Помпео напівжартома-напівсерйозно почав говорити про необхідність створення при Державному департаменті США альтернативної Ради національної безпеки для ухвалення відповідних рішень.
Звільнення Джона Болтона і реакція на нього також цікава тим, що вона показує стан справ в внутрішній політиці США. Так на захист Болтона частково стали демократи, яких палкими прихильниками колишнього радника із нацбезпеки не назвеш. Для демократів те як Трамп вчинив із Болтоном гарна чергова ознака хаосу в сфері національної безпеки і оборони за 45-го президента США. Єдиним, хто наважився відкрито покритикувати Трампа і підтримати Болтона серед республіканців став колишній кандидат в президенти США в 2012 році, а нині сенатор від штату Юта Міт Ромні. Всі інші республіканці не наважилися напряму критикувати «стабільного генія», що відображає те, що партія Лінкольна і Рейгана вже давно є партією Трампа, відображаючи його цінності і світогляд.
І на сам кінець. Здавалося б головним питання є те, хто ж буде четвертим радником Дональда Трампа із питань національної безпеки? Насправді ім’я, яке мають оголосити наступного тижня абсолютно не важливе. Новий радник не матиме жодного реального впливу, а лише буде змушений реалізовувати те, що захоче зробити Дональд Трампа. Так як це робить сьогодні той же Державний секретар США Майк Помпео значною мірою, а тому і має гарні відносини із головним начальником. Залишилося дізнатися лише хто ризикне пристати на такі умови і чи спробує те, що не вийшло в Герберта Макмастера і Джона Болтона – ризикнути впливати на рішення Дональда Трампа. І чи протримається така людина до січня 2021 року?
- Читайте також: Реализм по Трампу. Противоречия внешней политики Белого Дома