Торговля на крови, или Как снова стать российской колонией
Після обрання нового Президента України посилилися заклики до відновлення комерційної взаємодії з окупованими територіями, які за дивним збігом обставин супроводжуються окремими бенефіціями держави-агресора для окремих, «обраних» вітчизняних крупних бізнесменів.
При цьому очевидна вигода РФ від такої взаємодії вдало маскується у форматі «внутрішньоукраїнської справи», адже такі пропозиції озвучують не в Москві, а на мінських «переговорах», на Липках, або, у крайньому вигляді, у кримській частині, з боку «громадських діячів» півострову. Стандартною «обгорткою» цих меседжів є щось аморфне на кшталт потреби допомоги «громадянам та бізнесу» на окупованих територіях або необхідність їх «економічної інтеграції», яку пропонується розуміти ніяк не менше як такій собі формат звільнення наших земель.
Очевидні політичні та безпекові негативні наслідки такої «економічної інтеграції» для окупованого Сходу можна простежити на прикладі закону про вільну економічну зону «Крим», в рамках якого п’ять років на півострові працює українській бізнес. Ця ситуація повністю заблокувала будь-які зусилля з протидії окупації Криму, адже усі «кримські» бенефіціари на підконтрольній території України за ці роки перетворилися на прямих агентів російського впливу. Бо зрозуміло що збереження комерційних потужностей в Криму для вітчизняного бізнесу зумовило пряму постійну потребу його власників враховувати щоденні побажання російських кураторів.
Зважаючи на те, що ці бенефіціари рясно представлені в парламенті та уряді, у керівництва правоохоронних органів – ситуація поступово перетворилася на катастрофічну. Додам, що власне цей закон, схвалений у перші місяці президентства Петра Порошенка за усіма ознаками писався не в Україні, а клерки, які запровадили його переклад з російської та швидке парламентське голосування, до весни 2019-го ходили в улюбленцях Петра Олексійовича. Звісно що аналогічно з Кримом використовувати з власною метою спецслужби РФ будуть кожного українського бізнесмена, які матиме на окупованому Сході потужності більші, ніж ларьок з шаурмою.
Але прагнення росіян втягнути українську економічну систему в брудний танок систем «народного господарства» «народних республік» пояснюється не лише та не стільки власними завданнями у сфері зміцнення в України п’ятої колони, для цього існують й інші, простіші способи. Основною метою є пряма економічна експансія РФ в Україні.
Адже, що б нам не розповідали про «економічну інтеграцію», окуповані території стали як мінімум з 2015 р. частинами російського фінансового та товарного простору. Єдина відмінність між Кримом та Сходом полягає у тому, що РФ зберігає між собою та ОРДЛО митний контроль, який є де-факто «внутрішнім» та тим самим зробив з цих територій класичну економічну колонію в стилі імперій ХІХ ст., ресурси та виробничі потужності якої споживаються метрополією з виключно з метою максимального викачування та забезпечення добробуту. Власного, а не тубільців.
Таким чином торгівля з ОРДЛО чи з Кримом з економічної точки зору є за визначенням торгівлею з РФ та, більше того, із Митним союзом, який очолюється РФ та об’єднує сателітів цієї держави. Здійснення такої торгівлі без митного режиму, аналогічного наявному з РФ, стане повністю самогубним кроком для вітчизняної економіки. Крім того це буде «гра в одні ворота», адже митний режим з боку ОРДЛО та Криму збережеться безумовно та буде де-факто російським.
Така торгівля, серед іншого, буде здійснюватися із зоною російського рубля, що означатиме зростання рублевої маси в Україні, посилення нашої залежності від цієї валюти та у випадку негативного торгівельного сальдо – й до послаблення гривні та зміцнення російського рубля за рахунок гривні. А негативне торговельне сальдо росіяни нам забезпечать, як мінімум через власну митну політику, яка буде фактично односторонньою.
Але навіть не зміцнення власної валюти та «заведення» в економічний простір України російських товарів із позначкою «зроблено в Луганську» є основною метою російського лобі. Як би це цинічно не лунало, але росіянам для просування товарів з ОРДЛО та Криму потрібний не український ринок, а глобальний. Бо українській ринок ці товари вже мають, як завдяки величезній контрабанді землею в зоні ООС, так й через сірий та чорний обіг величезної лінійки товарів через перевалку на рейдах Чорного та Азовського морів. Наразі йдеться про інше, а саме – про можливість постачати ці товари в треті країни з забезпеченням легальності місця походження.
Тут ситуація для РФ щодо Сходу України ускладнюється політикою, адже гра «нас тут немає» істотно гальмує легалізацію продукції ОРДЛО через ринок РФ для третіх країн, і ніякі «південноосетинські банки» (які сьогодні прикривають російський колонізаційний бізнес на Сході) це повністю не забезпечать. Тому для товарів, вироблених на захоплених окупантами в ОРДЛО підприємствах, наразі необхідний саме українській сертифікат походження. Наша юрисдикція для них потрібна росіянам як формальна прокладка для глобального ринку, а не як ключ для ринку українського.
Зрозуміло, що ці товари, вироблені в рублевій зоні та поставлені в треті країни під митним контролем РФ, аж ніяк не сприятимуть зміцненню власно економіки України. Більш того, само господарство анклавів ОРДЛО не матимуть від нарощування експорту в треті країни великого зиску, адже їх статус російських колоній дозволить РФ вичерпно викачувати звідти отриманий економічний ресурс завдяки продуманій тарифній та митній політиці.
Тобто, «легалізуючи торгівлю з ОРДЛО» ми насправді легалізуємо ОРДЛО як російську колонію для глобальних фінансових та торгових систем. Саме унеможивлення такої легалізації і має стати основною метою блокади ОРДЛО та Криму.
Адже досвід доводить, що фізичне блокування доступу тих товарів на ці території саме з України, які прямо витребувані господарством окупанта (прикладом сировина для підприємств хімічної промисловості північного Криму) або ринком (окремі продукти харчування чи медікаменти) все одно відбувається, як контрабандно так й через треті юрисдикції. Тому ця фізична блокада, безумовно важлива, не є та не стане основним знаряддям знищення російської економіки на Сході та Криму; головним завданням залишатиметься не допуск товарів з цих територій на глобальний ринок.
Особисто у мене мало оптимізму в тому, що нам вдасться забезпечити конструктивну економічну політику України щодо окупованих територій; втім його у мене було мало й рік і два тому. Втім ми маємо зробити все від нас залежне, щоб у новообраному парламенті та сформованому ним уряду не знайшлося достатньо ворогів України, які відкриють шлюзи між російським та глобальним ринками на окупованих землях України.