Территория государственного террора: об исчезновении людей в Крыму
Спеціально для Крим.Реалії
Представники громадської організації КримSOS на презентації вже другого дослідження, присвяченого жертвам насильницьких зникнень людей в анексованому Криму, повідомили про 44 жертви таких зникнень. При цьому про долю 15 з них нічого не відомо, а в 11 з 15 випадків є докази причетності державних органів Росії або пов'язаних з нею угруповань до злочинів. І зрозуміло, що всякий раз ми говоримо зовсім не про випадкових людей, які взяли й зникли серед білого дня, а про активістів з чітко виявленою громадянською позицією або членів їхніх сімей.
За цими сухими цифрами ховається сутність сучасної Російської держави ‒ асиметричної федерації репресій. Причому помилиться той, хто скаже, що такий вигляд держава Володимира Путіна набула після анексії Криму.
Ні, Крим ‒ це, впевнений, просто ще один цвях у труну російського правосуддя, це остаточний розрив з нормами міжнародного права, який тепер позначений і у відповідних статтях Конституції Російської Федерації. Коли було вирішено вписати в цю Конституцію частину території іншої держави під фальшивим приводом про прийняття до складу Росії "незалежної держави", а потім коли Кремль відмовився від примату міжнародного правосуддя на користь рішень своїх суддів, які виконують будь-які "побажання" влади.
Але це перетворення Росії на країну, для влади якої закон не писаний ‒ проте залежно від регіонів, звичайно, ‒ почалося набагато раніше і навіть не за Путіна, а ще за Бориса Єльцина, правління якого досі видається недосвідченими спостерігачами за зразок російської демократії. Не доводиться сумніватися, що в Москві або Петербурзі за Єльцина демократії було набагато більше, ніж зараз. Та й сьогодні, вже за Путіна: чи уявляєте ви викрадення людини в Москві серед білого дня, та ще й владою? Ні, звичайно, швидше за все, влада скористається послугами поліції та суду, а вбиватимуть уже в тюремній камері або лікарні, як юриста Сергія Магнітського.
А ось на Північному Кавказі зникнення людей, торгівля людьми як заручниками, вбивства людей з "неправильною" політичною позицією практикуються ще з часів першої чеченської війни. При цьому правозахисники та журналісти неодноразово наводили докази причетності до цих дій російських силовиків і представників місцевої влади. Йдеться не просто про вбивства ‒ політичні вбивства практикуються і в самій Москві чи Петербурзі, згадаємо про Галину Старовойтову, Сергія Юшенкова, Анну Політковську, Бориса Нємцова ‒ але саме про зникнення, часто без будь-яких слідів і надій. І хіба ця "кавказька практика" припинилася сьогодні?
Ні, вона просто тепер поширена на Крим. Анексований Росією Крим, як бачимо, просто став частиною території практично узаконених державних репресій. Або справжнього державного терору?