Танцы с бубном, или Что же произошло с избирательной реформой

Інавгурація президента Зеленського очікувано перетворилося на масштабне політичне шоу, яке дало відлік новій масштабній політичній кризі.

Новообраний гарант заявив, що розпускає Верховну Раду та вимагає негайно ухвалити низку важливих рішень, зокрема прийняти багатостраждальний виборчий кодекс, що передбачає перехід на нову виборчу систему - пропорційну з відкритими списками.

Однак, вже наступного дня, всупереч сказаному на урочистостях, Зеленський звернувся до спікера Парубія з вимогою негайно провести позачергове засідання та розглянути законопроект, що передбачає кардинально іншу виборчу систему - пропорційну із закритими списками.

Така непослідовність на перший погляд виглядає дуже дивною. Однак, вона продиктована дуже цинічним розрахунком.

Голові держави декларована ним система з відкритими списками банально невигідна. Політична коньюктура виявилася важливішим за обіцянки.

Верховна Рада на позачерговому засіданні провалила президентський законопроект і почала готуватися до нових виборів, що відбудуться 21 липня за старими правилами, встановленими за вказівкою Віктора Януковича.

В чому ж різниця цих трьох систем?

В Україні діє змішана пропорційно-мажоритарна система.

Половину українського парламенту обираєть на 225 мажоритарних округах, ще половину – за закритими партійними списками.  

На мажоритарних округах переважно перемагає той, хто може залучити на свою підтримку адміністративний ресурс або має більше за інших кандидатів грошей. Гроші потрібні для прямого та непрямого підкупу виборців. У хід іде все - від роздачі легендарної вже гречки, побудови дитячих майданчиків, привозу зірок естради третього ешалону до банальної роздачі грошей в обмін на голоси.

Коли депутат-мажоритарник потрапляє до парламенту, він в першу чергу думає про необхідність повернути свої інвестиції. В першу чергу, відпрацювати «боржок» владі за наданий адіністративний ресурс.

Депутати-мажоритарники в усіх скликаннях Верховної Ради були основою для формування провладної більшості.  

Місця ж у закритих партійних списках розподіляються партійними босами в абсолютно непрозорий спосіб.

Ті партії, що подолали 5%-вий бар’єр, розділяють між собою 225 мандатів, в залежності від кількості набраних партією голосів.  

У першу десятку партія набирає відомі обличчя - співаків, активістів, журналістів чи ветеранів АТО і завдяки їхньому авторитету набирає голоси.

Нижче ж в списку заховані ті, хто за це готовий заплатити. На парламентських виборах-2014 за місце в прохідній частині списку платили від 2 до 20 мільйонів доларів.

Потрапивши в парламент, такі депутати також в першу чергу «відбивають» витрачені кошти.

Підкуп виборців, адміністративний ресурс та торгівля місцями в списках є коренем політичної корупції в Україні та перетворює українську політику в замкнуте коло: гроші – влада – ще більше грошей – ще більше влади.

Закрита пропорційна система, яку запропонував верховній раді президент Зеленський, не передбачає мажоритарних округів - усі 450 народних депутатів, за умови прийняття пропонованих законів, обиралися б за закритими партійними списками при 3%-вому бар’єрі.

Із усіма згаданими вище недоліками - торгівлею мандатами та жорсткою партійною диктатурою, що перетворює верховну раду на закрите акціонерне товариство без відповідальності.

Пониження мандату, також не принесло б нічого хорошого. В парламент пройшло б кілка великих, та майже десяток малих партій, яким дуже важко було б сформувати коаліцію та уряд.

Депутати на позачерговому засіданні мотивували своє небажання голосувати за лукаві ініціативи Зеленського начебто підтримкою системи з відкритими списками. Що було ще більшим лукавством, ніж президентове.

Виборчий кодекс, що передбачає перехід на пропорційну систему з відкритими списками було прийнято в першому читанні ще в листопаді 2017 року, внаслідок кількаденної та багатотисячної вуличної акції з вимогою великої політичної реформи.

Однак, реформа заглохла. Депутати скористалися давнім методом поховати будь-яку законодавчу ініціативу - накидали понад 4000 поправок до тексту.

Профільний комітет верховної ради з питань правової політики під головуванням юриста Порошенка Руслана Князевеча за півтора року так і не спромігся підготувати текст до прийняття в цілому. Не тому, що не міг, а тому що не хотів. Не було на то політичної волі попереднього президента. Той, як і його попередник Янукович, вирішив зробити ставку на президентських виборах на пітримку депутатів-мажоритарнків. Хоча ще в 2014 році обіцяв скасувати мажоритарку як явище.

За це і поплатився поразкою.

Систему з відкритими списками обіцяла в 2014 році і коаліція парламентських фракцій. На думку переважної більшості українських та міжнародних експертів ця система є оптимальної для Україні на цьому етапі політичного розвитку.

Вона передбачає, що виборці голосують і за партію, і за конкретного депутат зі списку партію.Таким чином, саме виборці формували б персональний склад парламенту. Ніякої мажоритарки, ніякої торгівлі місцями у списках.

Переваг у такої системи багато.

Окрім вже згаданого руйнування ринку торгівлі мандатами та фактичного унеможливлення підкупу, це можливість формувати повний склад парламенту в умовах окупації Криму та Донбасу, злагодженіша та ефективніша робота парламентської коаліції, система запобіжників проти сепаратистських рухів з одночасним представництвом усіх регіонів, розвиток внутрішньопартійної демократії та розвиток регіональних осередків політичних партії та суттєве здешевлення виборчих кампаній для партій та кандидатів, що дає всі умови для якісного оновлення політичного класу.


На жаль, впровадження цієї системи відкладається до наступних парламентських виборів.

Відкладається, через те, що минулий і чинний президент вкупі з Верховною Радою поставили свої політичні інтереси над інтересом національним.

Маю надію, що виборець справедливо оцінить таку поведінку на дочасних виборах до парламенту та віддасть свій голос іншим.

• Читайте також: